У Києві відкрилася фотовиставка Льюїса Керрола (ФОТО)

До 27 січня в Києві можна відвідати виставку фоторобіт автора "Аліси в Країні чудес" Льюїса Керрола - математика й письменника, який був також одним із кращих фотографів Великобританії часів королеви Вікторії.

Про це повідомляє The Village.

У фотоцентрі PhotoCULT відкривається виставка семи репродукцій фотографій Льюїса Керролла, автора "Аліси в Країні чудес". Знаменитий казкар був ще й одним з кращих фотографів Вікторіанської епохи, коли фотографія тільки зароджувалася.

На більшості знімків зображені маленькі дівчатка, для яких Керролл писав казки. Усього в світі збереглося близько 1 000 його робіт.

На виставці в Києві можна побачити автопортрет самого Льюїса Керролла, кілька групових портретів дітей сімейства Ліддел (Керролл дружив з цією родиною і часто фотографував дітей), чотири портрети Аліси Ліддел - тієї самої, для якої він і вигадав знамениту казку.

Причому на одній з фотографій дівчинка вже доросла.

"Керролл був першим портретистом, який привніс у фотографію природність і невимушеність. Знімаючи в техніці складного мокроколлодіонного процесу, з витримкою більше хвилини, він примудрявся показувати справжні дитячі емоції, - зазначила фотограф Ірина Рузина з центру PhotoCULT. - Поки Керролл налаштовував камеру, поливав розчинами фотопластину, він розповідав дітям химерні й смішні історії. Саме тому діти вважали його своїм і вели себе дуже розкуто".

Як фотограф Керролл був забутий на початку XX століття, бібліографи всю увагу сконцентрували на його літературних творах.

У 1945 році німецький колекціонер фотографій Вікторіанської епохи випадково придбав у лондонського букініста альбом з 65 знімками, підписаними Льюїсом Керроллом.

Час і місце: до 27 січня з 11:00 до 20:00 без вихідних. Київ, вулиця Пушкінська, 21.

Вхід безкоштовний.

Дивіться також: "Харків і харків'яни XIX сторіччя у кадрах Олексія Іваницького" (ФОТО)

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?