1988: Афган. Радянських полонених обмінюють на моджахедів

Відео кінця радянської інтервенції в Афганістан. Воїни-інтернаціоналісти, обміняні на "духів" у пропорції 1:6, розповідають своїм командирам, як їм велося в полоні у ісламістів. "Ленина поносил последними словами!"

27 грудня 1979 року спецпідрозділи КГБ СРСР з санкції Політбюро ЦК КПРС захопили президентський палац у Кабулі, убивши лідера Демократичної республіки Афганістан (ДРА), прем'єр-міністра і генсека ЦК Народно-демократичної партії Хафізуллу Аміна - прорадянського, але занадто самостійного керівника.

Це стало початком "радянського В'єтнаму" - операція, яка мала на меті встановити маріонетковий режим, швидко перетворилася на повноцінну війну за участю близько 100 тисяч радянських військовослужбовців щороку, значну частину з яких складали звичайні призовники.

Американська інтервенція у В'єтнам (ФОТО)

Крім грандіозного міжнародного скандалу, тодішні лідери СРСР отримали і скандал всередині країни - батьки молодих "воїнів-інтернаціоналістів", що поверталися додому в цинкових трунах, ніяк не могли зрозуміти, чому їхні сини загинули на війні, якщо офіційно її не оголошено.

Часто труни заборонялося відкривати: і країною повзли чутки про страшні умови війни "в Афгані" і нелюдське ставлення до полонених з боку "духів". "Духи" - похідне від "душман" (мовою дарі це означає "ворог"), прийнятої в СРСР назви афганських партизан-ісламістів. Самі ж вони називали себе моджахедами - "борцями за віру".

Обмін полоненими на тій війні був не надто поширеною практикою. Радянських воїнів, що потрапили до рук моджахедів, зазвичай вивозили до Пакистану, після чогось хтось на роки залишався в рабстві, комусь таланило виїхати на Захід за допомогою міжнародних організацій, хтось приймав іслам і асимілювався, хтось навіть брав до рук зброю і йшов воювати проти "шураві" (мовою дарі - "радянський").

Героям цього відео з 395-го мотострілецького полку 201-ої Гатчинської мотострілецької дивізії 40-ої армії "Обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан" поталанило: за два місяці до виведення радянських військ з Афганістану їх устигли обміняти на полонених афганців…

Ще одне відео 1988-го: радянський корабель атакує американський під Ялтою

Змонтований ветераном афганської війни, нашим земляком, мешканцем Євпаторії Миколою Бородиновим фільм, уривок із якого ми вам пропонуємо, розповідає про всі деталі тієї операції.

Доля чотирьох воїнів (двох прапорщиків і двох рядових) вирішувалась на найвищому рівні – радянське командування на рівні президента Наджибулли затвердило список із 24 моджахедів, яким влада ДРА надала офіційне помилування.

Відчувається, що ситуація в країні була далеко не на користь правлячих комуністів і їхніх союзників з СРСР: за одного радянського полоненого просили випустити 50(!) повстанців. Сторгувалися на пропорції 1:6. На початку фільму генерал жартує з полоненими афганцями, мовляв, хіба один радянський солдат у бою вартий 50 душманів, - найзухваліший із моджахедів каже, що, навпаки, він один вартий шести "шураві".

Тривала процедура обміну, коли радянські військові по кілька годин чекають видачі своїх - і ось уже четверо бійців 395-го мотострілецького полку знаходяться у "рідному" штабі і розповідають старшим офіцерам про своє перебування в афганському полоні.

Говірка прапорщиків виказує їх українське або південноросійське походження (характерне "г", "шо"), один із солдатів походить десь з центральноросійських регіонів (просторічне "відать" тощо). Четвертий, схоже, з Північного Кавказу (за його словами, проповідь мусульман на нього не подіяла, бо він не уявляє собі, як можна покинути рідню і залишитись в Афганістані).

Говорять в основному прапорщики (старші за званням, як і належить в армійській ієрархії): потрапили в полон, бо самовільно покинули розташування частини – поїхали на базар "по касети" і в "зеленці" потрапили під обстріл.

Пам'ятка для радянських солдатів в Афгані - касетами не торгувати! (ФОТО)

Зброю при собі мали лише двоє з чотирьох (цей факт чи не найбільше обурив загалом стриманих командирів, що вислуховували допит) – тож бою як такого не було: "шураві" здалися. "Ми могли б відстрілюватись, але тоді солдати [ті, що без зброї] були б як мішені". 

Про те, як велося в полоні у "Доктора Ісмаїла", як радянський перебіжчик агітував полонених прийняти іслам, образи "Леніна останніми словами", амбітні геополітичні плани моджахедів з завоювання СРСР – усе це можна побачити у ролику.

Власне допит закінчився нічим: хтось з генералів "утішив": "Ви ще будете давати офіційні свідчення" і наказав в деталях згадати розташування, озброєння, кількість бійців у загонах Доктора Ісмаїла.

Але… йшов грудень 1988-го, усі ці розвіддані великого значення вже не мали: радянська армія розблокувала перевал Саланг і вийшла з Афганістану.

Останній стройовий cолдат залишив Афган 15 лютого 1989 року.

Загалом через "миротворчий контингент" пройшло 160 тисяч українців. Із них більше 3300 загинуло, 60 зникло безвісти або втрапило в полон.

Доля колишніх полонених із цього відео невідома – якщо вірити коментам на ютюбі, то одного з прапорщиків бачили пізніше на чеченській війні в російській армії.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".