1988: Афган. Радянських полонених обмінюють на моджахедів

Відео кінця радянської інтервенції в Афганістан. Воїни-інтернаціоналісти, обміняні на "духів" у пропорції 1:6, розповідають своїм командирам, як їм велося в полоні у ісламістів. "Ленина поносил последними словами!"

27 грудня 1979 року спецпідрозділи КГБ СРСР з санкції Політбюро ЦК КПРС захопили президентський палац у Кабулі, убивши лідера Демократичної республіки Афганістан (ДРА), прем'єр-міністра і генсека ЦК Народно-демократичної партії Хафізуллу Аміна - прорадянського, але занадто самостійного керівника.

Це стало початком "радянського В'єтнаму" - операція, яка мала на меті встановити маріонетковий режим, швидко перетворилася на повноцінну війну за участю близько 100 тисяч радянських військовослужбовців щороку, значну частину з яких складали звичайні призовники.

Американська інтервенція у В'єтнам (ФОТО)

Крім грандіозного міжнародного скандалу, тодішні лідери СРСР отримали і скандал всередині країни - батьки молодих "воїнів-інтернаціоналістів", що поверталися додому в цинкових трунах, ніяк не могли зрозуміти, чому їхні сини загинули на війні, якщо офіційно її не оголошено.

Часто труни заборонялося відкривати: і країною повзли чутки про страшні умови війни "в Афгані" і нелюдське ставлення до полонених з боку "духів". "Духи" - похідне від "душман" (мовою дарі це означає "ворог"), прийнятої в СРСР назви афганських партизан-ісламістів. Самі ж вони називали себе моджахедами - "борцями за віру".

Обмін полоненими на тій війні був не надто поширеною практикою. Радянських воїнів, що потрапили до рук моджахедів, зазвичай вивозили до Пакистану, після чогось хтось на роки залишався в рабстві, комусь таланило виїхати на Захід за допомогою міжнародних організацій, хтось приймав іслам і асимілювався, хтось навіть брав до рук зброю і йшов воювати проти "шураві" (мовою дарі - "радянський").

Героям цього відео з 395-го мотострілецького полку 201-ої Гатчинської мотострілецької дивізії 40-ої армії "Обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан" поталанило: за два місяці до виведення радянських військ з Афганістану їх устигли обміняти на полонених афганців…

Ще одне відео 1988-го: радянський корабель атакує американський під Ялтою

Змонтований ветераном афганської війни, нашим земляком, мешканцем Євпаторії Миколою Бородиновим фільм, уривок із якого ми вам пропонуємо, розповідає про всі деталі тієї операції.

Доля чотирьох воїнів (двох прапорщиків і двох рядових) вирішувалась на найвищому рівні – радянське командування на рівні президента Наджибулли затвердило список із 24 моджахедів, яким влада ДРА надала офіційне помилування.

Відчувається, що ситуація в країні була далеко не на користь правлячих комуністів і їхніх союзників з СРСР: за одного радянського полоненого просили випустити 50(!) повстанців. Сторгувалися на пропорції 1:6. На початку фільму генерал жартує з полоненими афганцями, мовляв, хіба один радянський солдат у бою вартий 50 душманів, - найзухваліший із моджахедів каже, що, навпаки, він один вартий шести "шураві".

Тривала процедура обміну, коли радянські військові по кілька годин чекають видачі своїх - і ось уже четверо бійців 395-го мотострілецького полку знаходяться у "рідному" штабі і розповідають старшим офіцерам про своє перебування в афганському полоні.

Говірка прапорщиків виказує їх українське або південноросійське походження (характерне "г", "шо"), один із солдатів походить десь з центральноросійських регіонів (просторічне "відать" тощо). Четвертий, схоже, з Північного Кавказу (за його словами, проповідь мусульман на нього не подіяла, бо він не уявляє собі, як можна покинути рідню і залишитись в Афганістані).

Говорять в основному прапорщики (старші за званням, як і належить в армійській ієрархії): потрапили в полон, бо самовільно покинули розташування частини – поїхали на базар "по касети" і в "зеленці" потрапили під обстріл.

Пам'ятка для радянських солдатів в Афгані - касетами не торгувати! (ФОТО)

Зброю при собі мали лише двоє з чотирьох (цей факт чи не найбільше обурив загалом стриманих командирів, що вислуховували допит) – тож бою як такого не було: "шураві" здалися. "Ми могли б відстрілюватись, але тоді солдати [ті, що без зброї] були б як мішені". 

Про те, як велося в полоні у "Доктора Ісмаїла", як радянський перебіжчик агітував полонених прийняти іслам, образи "Леніна останніми словами", амбітні геополітичні плани моджахедів з завоювання СРСР – усе це можна побачити у ролику.

Власне допит закінчився нічим: хтось з генералів "утішив": "Ви ще будете давати офіційні свідчення" і наказав в деталях згадати розташування, озброєння, кількість бійців у загонах Доктора Ісмаїла.

Але… йшов грудень 1988-го, усі ці розвіддані великого значення вже не мали: радянська армія розблокувала перевал Саланг і вийшла з Афганістану.

Останній стройовий cолдат залишив Афган 15 лютого 1989 року.

Загалом через "миротворчий контингент" пройшло 160 тисяч українців. Із них більше 3300 загинуло, 60 зникло безвісти або втрапило в полон.

Доля колишніх полонених із цього відео невідома – якщо вірити коментам на ютюбі, то одного з прапорщиків бачили пізніше на чеченській війні в російській армії.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.