ПОМЕР ОСТАННІЙ ПРЕЗИДЕНТ УНР У ВИГНАННІ МИКОЛА ПЛАВ'ЮК

10 березня відійшов у засвіти голова Проводу Українських Націоналістів, видатний політичний діяч Микола Плав'юк.

 

Народився 5 червня 1925 р. у с. Русові на Галичині (нині - Івано-Франківська обл.). Вчився у Снятинській школі, де розпочав свою громадсько-політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН.

Під час Другої світової війни брав участь у підпільній роботу, перебував у складі 2-ї Української дивізії УНА, 1946 року закінчив середню школу в таборі переміщених осіб, Мюнхенський університет (1949). Член Центрального союзу українських студентів (ЦЕСУС),  "Пласту" та ін.

1949 року емігрує до Канади, певний час працює робітником, закінчив Монреальський університет "Конкордія" (1954), після закінчення якого розпочинає свою професійну кар'єру в компанії "Ессекс Пекерс" де поступово просувається службовими сходинками до президента цієї компанії.

Активіст громадсько-політичного життя Канади, член (1949) Українського Національного Об'єднання Канади (УНО) член президії, заступник Голови, Голова УНО Канади (1956-1966)

Одночасно М.Плав'юк займає керівне становище в Організації Українських Націоналістів, член Проводу Українських Націоналістів (1964), голова Координаційної ради Ідеологічно Споріднених Ідеологічних Організацій (1964-1970).

З 1979 року Микола Плав'юк обраний Головою Проводу Українських Націоналістів на еміграції, а з 1992 р. і в Україні.

Член підготовчого комітету Першого Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) (1967), на якому його обрано Генеральним Секретарем СКВУ. Активна діяльність на цій посаді була поцінована громадськістю і на II Конгресі СКВУ його обирають віце-президентом СКВУ (1973-78), на III Конгресі СКВУ  - Президентом СКВУ (1978-80).

З синами Орестом і Нестором

1988 року на сесії Державного Центру (ДЦ) УНР, легітимного продовжувача національного уряду з часів Української Народної Республіки, Миколу Плав'юка обрано віце-президентом УНР в екзилі. Того самого року в грудні, після смерті Президента УНР Миколи Лівицького, М.Плав"юк стає п'ятим і останнім Президентом УНР у вигнанні.

За ініціативою М.Плав'юка нарада УНРади і Уряду УНР восени 1991 р. прийняла рішення про скликання надзвичайної Сесії УНРади 10-го скликання, яка відбулася 14-15 березня 1992 р. На ній було вирішено припинити діяльність еміграційних інституцій УНР, визначено зміст та форму історичного акту передачі повноважень ДЦ УНР та Уряду УНР владі незалежної України. 

Як відбувалась передача клейнодів УНР першому президенту України (ВІДЕО)

У серпні 1992 р. М. Плав'юк на чолі делегацієї ДЦ УНР взяв участь в урочистому засіданні Верховної Ради України в Києві де передав Грамоту ДЦ УНР Президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим формулюваннями, про те, що республіка Україна, яка проголошена незалежною 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.

У травні 1993 року в Києві (Ірпінь) проведено ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів (перший легальний в Україні), М. Плав'юка поновно обрано Головою ОУН, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції як громадську організацію.

За заслуги перед Батьківщиною указом президента України Л.Кравчука М. Плав'юку надано українське громадянство (1993), він нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (1996), орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня (2002), І ступеня (2007).

М.Плав'юк один із засновників (1992) і Голова Правління Фундації імені О.Ольжича у Києві.

Автор великої кількість статей та матеріалів з політології, актуальних питань політики України, української діаспори в українській та англомовній пресі.

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».