ПОМЕР ОСТАННІЙ ПРЕЗИДЕНТ УНР У ВИГНАННІ МИКОЛА ПЛАВ'ЮК

10 березня відійшов у засвіти голова Проводу Українських Націоналістів, видатний політичний діяч Микола Плав'юк.

 

Народився 5 червня 1925 р. у с. Русові на Галичині (нині - Івано-Франківська обл.). Вчився у Снятинській школі, де розпочав свою громадсько-політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН.

Під час Другої світової війни брав участь у підпільній роботу, перебував у складі 2-ї Української дивізії УНА, 1946 року закінчив середню школу в таборі переміщених осіб, Мюнхенський університет (1949). Член Центрального союзу українських студентів (ЦЕСУС),  "Пласту" та ін.

1949 року емігрує до Канади, певний час працює робітником, закінчив Монреальський університет "Конкордія" (1954), після закінчення якого розпочинає свою професійну кар'єру в компанії "Ессекс Пекерс" де поступово просувається службовими сходинками до президента цієї компанії.

Активіст громадсько-політичного життя Канади, член (1949) Українського Національного Об'єднання Канади (УНО) член президії, заступник Голови, Голова УНО Канади (1956-1966)

Одночасно М.Плав'юк займає керівне становище в Організації Українських Націоналістів, член Проводу Українських Націоналістів (1964), голова Координаційної ради Ідеологічно Споріднених Ідеологічних Організацій (1964-1970).

З 1979 року Микола Плав'юк обраний Головою Проводу Українських Націоналістів на еміграції, а з 1992 р. і в Україні.

Член підготовчого комітету Першого Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) (1967), на якому його обрано Генеральним Секретарем СКВУ. Активна діяльність на цій посаді була поцінована громадськістю і на II Конгресі СКВУ його обирають віце-президентом СКВУ (1973-78), на III Конгресі СКВУ  - Президентом СКВУ (1978-80).

З синами Орестом і Нестором

1988 року на сесії Державного Центру (ДЦ) УНР, легітимного продовжувача національного уряду з часів Української Народної Республіки, Миколу Плав'юка обрано віце-президентом УНР в екзилі. Того самого року в грудні, після смерті Президента УНР Миколи Лівицького, М.Плав"юк стає п'ятим і останнім Президентом УНР у вигнанні.

За ініціативою М.Плав'юка нарада УНРади і Уряду УНР восени 1991 р. прийняла рішення про скликання надзвичайної Сесії УНРади 10-го скликання, яка відбулася 14-15 березня 1992 р. На ній було вирішено припинити діяльність еміграційних інституцій УНР, визначено зміст та форму історичного акту передачі повноважень ДЦ УНР та Уряду УНР владі незалежної України. 

Як відбувалась передача клейнодів УНР першому президенту України (ВІДЕО)

У серпні 1992 р. М. Плав'юк на чолі делегацієї ДЦ УНР взяв участь в урочистому засіданні Верховної Ради України в Києві де передав Грамоту ДЦ УНР Президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим формулюваннями, про те, що республіка Україна, яка проголошена незалежною 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.

У травні 1993 року в Києві (Ірпінь) проведено ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів (перший легальний в Україні), М. Плав'юка поновно обрано Головою ОУН, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції як громадську організацію.

За заслуги перед Батьківщиною указом президента України Л.Кравчука М. Плав'юку надано українське громадянство (1993), він нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (1996), орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня (2002), І ступеня (2007).

М.Плав'юк один із засновників (1992) і Голова Правління Фундації імені О.Ольжича у Києві.

Автор великої кількість статей та матеріалів з політології, актуальних питань політики України, української діаспори в українській та англомовній пресі.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.

Прожекти Лаврентія Берії. Уривок з книги Богдана Гориня "Під ковпаком окупантів"

Лаврєнтій Берія — великий фахівець з удосконалення концлагерів ГУЛАГу — після смерти Сталіна раптом із деспота перетворився на "ліберала", захисника несправедливо репресованих, покривджених. Таке перетворення жорстокого чекіста на ліберала не було випадковим: Берія був сповнений віри, що наблизився той час, коли саме він очолить велику державу СССР, тому вирішив змінити про себе громадську думку.