Випадково знайшли погребальний папірус чиновника Стародавнього Єгипту

У музеї Квінсленда в Австралії виявлені фрагменти ритуального похоронного папірусу одного з найвідоміших староєгипетських архітекторів - Аменхотепа, сина Хапу.

Про це повідомляють "Українські Новини" з посиланням на агенцію "Франс Пресс" і The Weekend Australian.

Належність знайдених частин рукописного сувою була випадково встановлена ​​єгиптологом Джоном Тейлором. 

Документи, на які звернув увагу єгиптолог, дістали з запасників для супроводу виїзної виставки мумій Британського музею.

Тейлор, котрий приїхав супроводжувати виставку як співробітник Британського Музею, виявив, що документи є частиною Книги мертвих (ритуального похоронного папірусу, який клали в гробницю померлому) одного з найвідоміших староєгипетських архітекторів.

Розрізнені частини книги Аменхотепа зберігаються в різних музеях по всьому світу - в Бостонському музеї образотворчих мистецтв, в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку і в Британському музеї. Про існування цих фрагментів в колекції музею Квінсленда досі не було нічого відомо.

Фрагменти були подаровані музею приватною особою в 1913 році і є частиною сувою завдовжки близько 20 метрів - одного з найбільш довгих, як вважають вчені. Тейлор пояснив, що в 1890-их роках багато приватних осіб приїжджали в Єгипет і купували артефакти, значна частина з яких досі не документована.

Вчені планують оцифрувати нововиявлені частини папірусу і знайти їхнє місце в сувої.

Книга мертвих в стародавньому Єгипті була релігійним збірок текстів і гімнів. Вона призначалася для того, щоб допомогти померлому в подорожі загробним світом. Тейлор підкреслив, що папірус належав "не кому-небудь, а одному з найголовніших чиновників, які жили на піку могутності Єгипту".

Аменхотеп, син Хапу, народився орієнтовно в 1458-1425 роках до нашої ери і керував зведенням кількох проектів, у тому числі великого храму Амона в Карнаці, храму Аменхотепа III у Фівах і колосів Мемнона. Після смерті він шанувався як покровитель лікарів і пізніше став обожнюватися.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.