В Музеї історії відкривається виставка про давнє самоврядування

25 травня 2012 року о 13.00 у Національному музеї історії України (Володимирська, 2) урочисто відкриється виставка "Реліквії старого київського самоврядування".

Про це ІП повідомили організатори заходу.

Головна мета виставки – висвітлити демократичні принципи та історичні основи старого київського самоврядування, яке своїми витоками сягає європейської традиції організації  життя міста на основі Магдебурзького права.

У виставці беруть участь вісім музеїв, архівів та бібліотек з п’яти країн: Німеччини, Польщі, Росії, Швеції та України.

Це провідні культурно-освітні та наукові установи: Національний музей воєнної історії Швеції – Військовий музей у Стокгольмі, Музей Війська Польського, Баварська державна бібліотека, Російська національна бібліотека, Національний музей історії України, Центральний державний історичний архів України у м. Києві, Музей історії міста Києва, Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих.

Зарубіжна частина експонатів виставки раніше не була представлена в Україні.

Серед раритетів виставки - атрибути київської влади XVI–XVII ст. – герб, прапор та міська печатка. Остання датується першою половиною XVI ст. і є найранішим експонатом виставки. Печатка вперше надана для публічного експонування Музеєм історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих.

Разом із згаданою печаткою з приватної колекції Шереметьєвих в експозиції представлені матриці ще двох печаток – м. Києва кінця XVІI ст. і київського радці Василя Федоровича Ходики.

Вперше після більш 360-річної перерви в Київ повернеться прапор київського міського самоврядування із зображеним на ньому гербом Києва. Прапор нині зберігається у Державній колекції трофеїв Швеції.

Одним із найцінніших артефактів є "Гербівник Георга Ортенбурга" 1602–1604 рр. (список гербівника Конрада Грюненберга 1480 р.). Масивний паперовий рукопис об’ємом 389 сторінок містить 20 малюнків та більше ніж 2000 гербів у техніці темперного живопису. Поміж ними – найраніше відоме живописне зображення герба Києва.

Музей Війська Польського представлений вісьмома графічними творами другої половини XVIII ст. Це копії малюнків Абрагама ван Вестерфельда з воєнної кампанії литовського гетьмана Януша Радзивілла 1651 р.

Малюнки прапорів з архіву Януша Радзивілла, що зберігаються у Відділі рукопису Національної бібліотеки Росії, є ключем до таємниці трофеїв, узятих в упокорених київських міщан кількасот років тому.

Цю тему розвиває пам’ятна медаль на здобуття Києва литовським гетьманом Янушем Радзивіллом “Kiovia Recepta. MDCLI” (Київська фортеця. 1651). Автором карбованої у Ґданську медалі був відомий західноєвропейський медальєр Себастьян Дадлер.

Хронологічно експозицію виставки завершують документи Державного історичного архіву України у м. Києві. Це грамоти підтвердження на війтівство другої половини XVII ст. Одна – від 20 лютого 1667 р. царя Олексія Михайловича про затвердження Данила Полоцького на уряді київського війта пожиттєво, а друга від 29 лютого 1700 р. царя Петра І про затвердження Дмитра Полоцького на тому ж уряді - відповідно до універсалу гетьмана Івана Мазепи.

 

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.