Для Музею Києва КМДА купила меблів на 2 мільйони

Головне управління культури Київської адміністрації 21 травня за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ "Компанія "Ай Ес Груп" на придбання меблів для Музею історії Києва на суму 2,03 мільйона гривень.

Про це повідомляють "Наші гроші" з посиланням на "Вісник державних закупівель".

Гардеробне обладнання, 35 конторських столів, один стіл для ресепшену і 21 шафа для одягу та паперів коштує 121 тисячу гривень.

За 1,91 мільйона гривень придбано 208 одиниць експозиційного обладнання – вітрини-шафи, вітрини-столики подіуми, шафи для зберігання експонатів.

Вартість окремих предметів на сайті "Вісника держзакупівель" не оприлюднено - всупереч вимогам Міністерства економічного розвитку.

Музей історії Києва заснований у 1978 році. З 1982-го музей працював у Кловському палаці на Липках.

У 2004-му приміщення палацу передали Верховному суду України, а музей "тимчасово" залишився без власного приміщення. З 2004 року музей не має постійного приміщення. Його фонди зберігаються в Українському домі, а археологічний відділ, розташований у Будиночку Петра, намагаються виселити.

Улітку 2011 року київська влада пообіцяла переселити музей у скандальну забудову над метро "Театральна". Депутати Київради від опозиції кажуть, що це приміщення не пристосоване для збереження експонатів.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі