У Житомирі перепоховали солдата, якого рідні шукали 50 років

На Смолянському військовому кладовищі Житомира знайшов останній притулок Олексій Петровський – воїн Червоної Армії, загиблий під час Другої світової війни.

Перепоховання було організовано Житомирською обласною організацією "Пошук", що входить до складу ВГО "Союз "Народна Пам’ять".

Ще у 1947 році родина Олексія Петровського отримала повідомлення про те, що він пропав без звістки 1944 року.

Син Олексія Тихоновича, Василь Олексійович Петровський, з 1959 року наполегливо шукав бодай якусь звістку про батька. Знав лише, що на початку війни той лишився на окупованій території, оскільки за віком не підлягав мобілізації (1941-го йому було 38 років).

Проте у січні 1944-го, після визволення Житомира, Олексія Петровського все ж призвали до Червоної Армії. Він служив у в/ч ПП 18979-А та брав участь у Львівсько-Сандомирській операції поблизу с. Суховоля Львівської області.

Отримавши тяжкі поранення, Олексій Петровський потрапив до медсанбату та після надання першої допомоги був відправлений на підводі до госпіталю в м. Почаїв Тернопільської області. Але до місця призначення він не доїхав.

Оскільки надії на одужання не було, його лишили на хуторі Бобрівці Лопушнянської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, у хаті Джусь Василя Івановича. Офіцер супроводження разом з документами пораненого поїхав далі до Почаєва. Коли Олексій Тихонович помер, родина Джусь поховала його у себе в садку.

Всю цю історію про батька, від моменту поранення, син загиблого збирав по крупинках понад 50 років. Він звертався до дивізії, в якій служив батько, до медсанбату, куди той потрапив після поранення, та до госпіталю в Почаєві, куди його відправили.

Дізнавшись, що до госпіталю батько не доїхав, Василь Олексійович простежив увесь шлях від місця, де батько отримав поранення, до госпіталю в Почаєві. Звернувся по допомогу до пошуковців з клубу "Стійкість" із м. Почаєва.

У 1989 році, вивчаючи бойовий шлях 1176-го стрілецького полку 350-ї стрілецької дивізії, за згадками ветеранів цього полку та свідків з хутора Бобрівці (зараз с. Крутнів) їм вдалося знайти могилу Олексія Петровського та встановити його ім’я.

Жінка, яка під час війни була ще дівчинкою, показала, де саме її родина поховала загиблого солдата, та навіть пригадала прізвище, яке він називав, і місце народження – село Барашевка на Житомирщині.

Після того, як місце поховання батька було знайдено, Василь Петровський звернувся до Тернопільської облдержадміністрації з проханням надати допомогу в ексгумації останків та перепохованні в рідному місті.

Лише у листопаді 2011 року останки Олексія Тихоновича Петровського були ексгумовані Львівським КП "Доля". У квітні 2012-го вони були передані до Тернопільської обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури, яка, у свою чергу, передала останки Житомирській обласній організації "Пошук" для перепоховання на батьківщині.

На урочистій церемонії перепоховання, яка пройшла 4 травня 2012 року на Смолянському військовому кладовищі Житомира з дотриманням усіх військових почестей, були присутні син загиблого, його онук з дружиною та правнук, який дуже схожий на прадіда.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".