Збирають гроші на пам'ятник воякам армії УНР на Черкащині

Благодійна ініціатива "Героїка" заявила про намір побудувати пам’ятник "Воїнам Армії УНР" у Черкаській області.

Про це представники ініціативи заявили "Історичній Правді".

Місцем зведення монумента стане село Соколівка Жашківського району Черкаської області. Ще в травні цього року активісти "Героїки" звернулись до сільської ради Соколівки з проханням вшанувати уродженця села генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Депутати відгукнулись на пропозицію рішенням сільської ради. Постановили не лише назвати центральну площу села ім’ям Гаврила Базильського, але й встановити на цій площі пам’ятник.

"Найліпшою шаною генералові, на нашу думку, стане пам’ятник присвячений всім воїнам Армії УНР, - зазначили представники благодійної ініціативи. - Саме з цією армією пов’язав своє життя Гаврило Базильський. Відтак загальноармійський монумент на площі генерала Базильського буде нагадувати і про самого генерала, і про його побратимів по зброї".

Монумент буде являти собою збільшену копію військової нагороди "Хрест Симона Петлюри". Цієї відзнаки був удостоєний і Гаврило Базильський.

Для будівництва пам’ятника активісти "Героїки" планують зібрати близько 5000 грн.

До благородної справи може долучитися кожен, переказавши гроші на картковий рахунок ПриватБанку:

4149 6050 5124 4937, Слабоспицький Олег Олександрович.

Докладніше довідатись про встановлення пам’ятника можна за тел. 093 725 6745 (Павло Подобєд).

Благодійна ініціатива “Героїка” – громадський рух, мета якого відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від 2010 року “Героїка” встановила понад півтора десятки монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях.

Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Гаврило Базильський

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).

В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.

За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).

До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.

У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. 

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну