Збирають гроші на пам'ятник воякам армії УНР на Черкащині

Благодійна ініціатива "Героїка" заявила про намір побудувати пам’ятник "Воїнам Армії УНР" у Черкаській області.

Про це представники ініціативи заявили "Історичній Правді".

Місцем зведення монумента стане село Соколівка Жашківського району Черкаської області. Ще в травні цього року активісти "Героїки" звернулись до сільської ради Соколівки з проханням вшанувати уродженця села генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Депутати відгукнулись на пропозицію рішенням сільської ради. Постановили не лише назвати центральну площу села ім’ям Гаврила Базильського, але й встановити на цій площі пам’ятник.

"Найліпшою шаною генералові, на нашу думку, стане пам’ятник присвячений всім воїнам Армії УНР, - зазначили представники благодійної ініціативи. - Саме з цією армією пов’язав своє життя Гаврило Базильський. Відтак загальноармійський монумент на площі генерала Базильського буде нагадувати і про самого генерала, і про його побратимів по зброї".

Монумент буде являти собою збільшену копію військової нагороди "Хрест Симона Петлюри". Цієї відзнаки був удостоєний і Гаврило Базильський.

Для будівництва пам’ятника активісти "Героїки" планують зібрати близько 5000 грн.

До благородної справи може долучитися кожен, переказавши гроші на картковий рахунок ПриватБанку:

4149 6050 5124 4937, Слабоспицький Олег Олександрович.

Докладніше довідатись про встановлення пам’ятника можна за тел. 093 725 6745 (Павло Подобєд).

Благодійна ініціатива “Героїка” – громадський рух, мета якого відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від 2010 року “Героїка” встановила понад півтора десятки монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях.

Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Гаврило Базильський

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).

В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.

За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).

До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.

У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. 

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

«Людина, що не має померти». Міф про Муссоліні

Зачарованість італійців своїм дуче тривала довго, але вщент розбилася через руйнівний результат воєнних операцій

«Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка

Петро Франко був розстріляний. Однозначно, що сталося це не швидше 6 липня 1941 р… Про конкретну дату страти поки що залишається лише здогадуватися…

Як Василя Стефаника було врятовано від страти

Я йому представився й сказав, що їдемо на розмову в "пруському" штабі, висловив я при тому надію, що все буде тепер добре, судячи по прихильних словах шефа штабу. Стефаник одначе приймав мої слова холодно, а вкінці запитався мене на ходу до авта:
— Коли Ви кажете, що Ви УСС, то скажіть мені, чи мене зараз розстріляють, чи ще будуть мучити?!..