Збирають гроші на пам'ятник воякам армії УНР на Черкащині

Благодійна ініціатива "Героїка" заявила про намір побудувати пам’ятник "Воїнам Армії УНР" у Черкаській області.

Про це представники ініціативи заявили "Історичній Правді".

Місцем зведення монумента стане село Соколівка Жашківського району Черкаської області. Ще в травні цього року активісти "Героїки" звернулись до сільської ради Соколівки з проханням вшанувати уродженця села генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Депутати відгукнулись на пропозицію рішенням сільської ради. Постановили не лише назвати центральну площу села ім’ям Гаврила Базильського, але й встановити на цій площі пам’ятник.

"Найліпшою шаною генералові, на нашу думку, стане пам’ятник присвячений всім воїнам Армії УНР, - зазначили представники благодійної ініціативи. - Саме з цією армією пов’язав своє життя Гаврило Базильський. Відтак загальноармійський монумент на площі генерала Базильського буде нагадувати і про самого генерала, і про його побратимів по зброї".

Монумент буде являти собою збільшену копію військової нагороди "Хрест Симона Петлюри". Цієї відзнаки був удостоєний і Гаврило Базильський.

Для будівництва пам’ятника активісти "Героїки" планують зібрати близько 5000 грн.

До благородної справи може долучитися кожен, переказавши гроші на картковий рахунок ПриватБанку:

4149 6050 5124 4937, Слабоспицький Олег Олександрович.

Докладніше довідатись про встановлення пам’ятника можна за тел. 093 725 6745 (Павло Подобєд).

Благодійна ініціатива “Героїка” – громадський рух, мета якого відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від 2010 року “Героїка” встановила понад півтора десятки монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях.

Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Гаврило Базильський

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).

В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.

За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).

До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.

У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. 

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.