Колектив Музею історії Києва боїться, що музей знищать - депутат

Працівники Музею історії міста Києва занепокоєні тим, що музейний заклад можуть реорганізувати. Такі побоювання викликали плани КМДА передати частину майна та фондів музею іншим закладам.

Реалізація такої ідеї загрожує розпорошенням єдиної музейної колекції, яка накопичувалась протягом 30 років, - наголошує колектив Музею історії Києва, звернення якого надійшло до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

На думку депутата, ідея вирішити проблеми Музею історії міста Києва, розмістивши його в "універмазі на "Театральній", як ланцюг, викликала "інші безглузді рішення, тому числі й фактичне знищення комплексу музеїв під загальною назвою Музей історії міста Києва, який складається не лише з самого музею, а й значної кількості філій".

 

"Більшість філій Музею історії міста Києва присвячені видатним киянам, наприклад, Музей М. Лисенка, Музей М. Старицького, Музей П. Саксаганського та інші, - зазначив Бригинець. - Сподіваюсь, влада зважить кожний крок перед тим, як зруйнувати ту музейну систему, яка склалася в Києві".

 

Музей історії Києва заснований у 1978 році. З 1982-го музей працював у Кловському палаці на Липках.

У 2004-му приміщення палацу передали Верховному суду України, а музей "тимчасово" залишився без власного приміщення. З 2004 року музей не має постійного приміщення. Його фонди зберігаються в Українському домі, а археологічний відділ, розташований у Будиночку Петра на Подолі, намагаються виселити.

Улітку 2011 року київська влада пообіцяла переселити музей у скандальну забудову над метро "Театральна". Депутати Київради від опозиції стверджували, що це приміщення не пристосоване для збереження експонатів. Зараз у фондах музею — 250 тисяч експонатів.

Читайте також: "Екс-директори Музею історії Києва: "Музей хочуть розформувати"

 

 

Теми

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.

Соратник Скоропадського, ідеолог гетьманського руху: до 150-річчя Сергія Шемета

150 років тому, 6 червня 1875 року на Полтавщині народився Сергій Шемет – борець за незалежність України у ХХ столітті; діяч "Просвіти", "Братства Тарасівців", "Лубенської республіки", Української Народної Партії, один із засновників Української Партії хліборобів, співфундатор позапартійної організації "Український союз хліборобів-державників"; журналіст, співредактор журналу "Хліборобська Україна"; особистий секретар гетьмана Павла Скоропадського; брат Володимира і Миколи Шемета.