Спецпроект

В "Хромой лошади" тепер буде музей

Влада Пермі передає приміщення колишнього клубу "Хромая лошадь", де в грудні 2009 року сталася велика пожежа, двом місцевим музеям.

Про це повідомляє РИА-новости

В будівлю клубу переїдуть музей історії політичних репресій "Пермь-36" і Пермська державна художня галерея. Рішення про передачу приміщень музеям було прийнято на початку 2012 року після того, як будівля перейшла у власність міської влади.

"Пермь-36" є єдиним табірним комплексом епохи ГУЛАГу (1929-1953), збереженим на всьому просторі колишнього СРСР. Він знаходиться у селі Кучино Чусовського району на території однойменного колишнього табору. На території меморіального комплексу розташовані приміщення табору (виправно-трудовій колонії), в якому в радянський час відбували покарання політичні в'язні.

Експозиційно-виставкова площа складає 285 квадратних метрів, тимчасові виставки займають близько 300 метрів, фондосховища - близько 200 метрів. Музею буде передано частину приміщень "Хромой лошади" площею 450 квадратних метрів на право безоплатного користування.

Пермська державна художня галерея, один з найбільших музеїв в уральському регіоні, отримає іншу частину приміщень колишнього клубу площею більше 1 тисячі квадратних метрів. Галерея розміщена в будівлі Спасо-Преображенського собору, яке має бути передане місцевій єпархії РПЦ.
Колекції музею складають близько 43 тисяч одиниць зберігання, колекція включає твори російського та західноєвропейського мистецтва XV-ХХ століть. 

Пожежа в клубі "Хромая лошадь" сталася в ніч на 5 грудня 2009 року. В результаті пожежі від опіків і отруєння високотоксичним димом загинули 156 людей. З них - двоє українців. За версією слідства, причиною загоряння стало використання піротехніки: через феєрверк загорілась пінопластова стеля, пластмасова обробка стін почала виділяти токсичний дим.

Суд у справі про пожежу триває з осені 2010 року. У травні 2012 року один із співвласників клубу Костянтин Мрихін, повністю визнав свою провину (йому приписували стаття 238 Кримінального кодексу РФ - надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки і призвели по необережності до заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, а також смерть), був засуджений до шести з половиною років позбавлення волі.
Інший співвласник клубу загинув під час пожежі. Суд на третім співвласником, Анатолієм Заком, триває. Звинувачення також пред'явлені виконавчому директорові клубу Світлані Єфремовій, арт-директору Олегу Феткулову і трьом пожежним інспекторам. Потерпілими у справі значаться понад 400 осіб, фігурантами - вісім.

Прапори УНР у Севастополі: правда, яку намагалися стерти з історії

Крим вже був українським — і ми вже його визволяли. 1918 рік, прапори УНР у Севастополі, добровольці, які ішли в бій із романтикою в серці. Про той забутий тріумф і його значення для сучасної боротьби розповідає історик Сергій Громенко, кандидат історичних наук, автор книги "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.