Спецпроект

Перший в Україні підземний музей скульптур відкрили на Тернопільщині. ФОТО

У підземній печері за три дні ужгородка Аліна Симкович разом з однокурсницею виліпила голу жінку – трипільський символ родючості.

Про це пише mukachevo.net.

Арт-об’єкти для печерного музею створювали впродовж трьох днів, близько двадцяти студентів і випускників художніх ВУЗів, художників аматорів із Тернополя та Львова.

Серед учасників заходу була й ужгородська мисткиня Аліна Симкович, дівчина саме навчається у Львівській академії мистецтв.

Складність роботи полягала в тому, що усі скульптури учасники ліпили у печері.  Завдяки унікальному мікроклімату, вироби з глини там залишатимуться незмінними.

 

Разом із учасниками працювали інструктори, які навчали правильно пересуватися трасами, щоб не загубитися у таємничому лабіринті.

"Враження фантастичні. Ми там були три дні, кожний день спускалися в печеру і ліпили, на третій день в нас була екскурсія по печері. Глибина печери була близько 45 метрів. Коли ми почали спускатися вперше, було страшно, ми повзли на колінах близько 50 метрів, я вже думала, що це так завжди ми будемо повзти, коли ми дісталися до місця, де мали ліпити, трішки заспокоїлися" - зізнається дівчина.

"У підземній печері температура завжди стабільна  - 11 градусів, тому ті роботи, що ми ліпили, будуть стояти там вічно. Це перша в Європі і друга в світі за величиною печера, а така скульптурна експедиція проводиться вперше в Європі" - розповіла Аліна Симкович.

Дівчина зазначила, що перший день пробула у печері близько 4 годин, а наступні два дні по 6-8 годин.

Робота називається "Загадка природи". "Ця жіночка без голови є символом родючості і достатку у трипільців, вони зображали їх з перебільшеними статевими органами. Скульптури зберігатимуться там вічно, а що ліпити будемо, ми до приїзду в печери ще не знали" - розповіла скульптор Аліна Симкович.

Зараз з десяток скульптур очікуватимуть у печері "Оптимістична" поціновувачів мистецтва, та спелеологів, які охоче досліджують цю місцину. 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.