"Мужички з істфаку" нав'язують білорусам нову історію - чиновник Лукашенка

"Складається враження, що деякі мужички з істфаку та інших теплих академічних місць заявилися спеціально, щоб плюнути на могили предків - заявляючи, що, мовляв, не було в Білорусі жодних партизанів. Треба думати, були тільки близькі їм за духом колаборанти".

Так нахамив завкафедрою ідеології та політичних наук Академії управління при президенті Білорусі Ніколай Малишевскій, коментуючи підсумки Мінської міжнародної наукової конференції "Війна 1812 року і Білорусь", повідомляє "Регнум".

Малишевскій мав на увазі істориків, які на конференції заявили про те, що війна 1812 року між Наполеоном і Російською імперією не є для білорусів вітчизняною.

Професор кафедри загальної історії Поволзької державної соціально-гуманітарної академії Андрєй Попов заявив, що війна 1812 року не була народною, а на території Білорусії не було масових виступів противників наполеонівської окупації.

Професор Сілезького університету в Катовіцах Даріуш Наврот заявив про відсутність у населення литовських і білоруських губерній Російської імперії вірнопідданського ставлення до Олександра I, а також про наявність надій на зміни на краще при Наполеоні I.

Професор Гродненського державного університету Вячаслав Швєд заявив про неприйнятність використання терміну "Вітчизняна війна 1812 року" стосовно до білоруської історії - він запропонував використовувати термін "франко-російська війна 1812 року".

Читайте на ІП про соратника Олександра І - українця Віктора Кочубея

Сумнівні спроби переписати історію 200 років потому "не роблять честі ревізіоністам", заявив Малишевскій.

Чиновник вважає, що спроби "представити Вітчизняну війну 1812 року як громадянську чи як Вітчизняну з точки зору так званих литвинів" не підтверджуються фактами, статистикою офіційних документів.

"Мета подібних заходів - нав'язати білорусам нову історію - суміш дикої брехні, підлості, невігластва і лукавства, густо замішаних на русофобії", - сказав Малишевскій.

Як відомо, в результаті ревізії навчальних програм у Білорусі Наполеонівська військова кампанія в Російській імперії визначається як "війна 1812 року".

Про українського героя війни 1812 року Івана Паскевича читайте в розділі "Тексти"

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.