ПОМЕР ІВАН БІЛИК - АВТОР БЕСТСЕЛЕРА ПРО АТІЛЛУ-ГАТИЛА

Помер автор популярних історичних романів Іван Білик. Виданий у 1970-х "Меч Арея" був заборонений, але поширювався нелегально і витримав 15 перевидань. Саме з цього художнього твору в масовій свідомості з'явився "гунський князь Гатило".

Іван Білик помер у себе вдома в ніч на 27 листопада, повідомляє "Україна Молода".

Письменнику йшов 83–й рік. В останні роки Іван Іванович хворів, нічого не бачив і спілкувався з друзями лише по телефону.

"Швидше за все, просто не прокинувся, - розповіли журналістам у Спілці письменників. - Родичі знайшли його вранці. Зараз триває експертиза, тому не відомо, коли відбудеться похорон".

Іван БІЛИК (1930, Градизьк на Полтавщині - 2012, Київ) — автор десяти романiв, зокрема сенсаційних історичних бестселерів радянських часів — "Меч Арея" (1972) і "Похорон богів" (1986).

Також відомий "скіфською трилогією", за один роман із якої ("Не дратуйте грифонів") отримав Шевченківську премію (1991).

Іван Білик. Фото: umoloda.kiev.ua

"Меч Арея" одразу після друку невдовзі заборонила влада за "неправильне трактування історії". Твір вилучали з бібліотек, а нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників із 65–тисячного накладу).

Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції газети "Літературна Україна". Відтак три з половиною роки він був безробітним і лише 1976 року вдалося влаштуватися в редакцію часопису "Всесвіт" на вільну вакансію — "секретар–друкарка", хоч, звісно, займався там Іван Білик літературною справою.

Обкладинки журналу "Всесвіт" - найкращі переклади. ФОТО

Письменника надовго позбавили права друкуватись, цькували в пресі. Але його книжка в СРСР поширювалася "з рук у руки", була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великій Британії і дотепер витримала 15 перевидань.

Зрештою "Меч Арея" став настільки популярним, що деякі читачі навіть забули, що це художня література. Ми досі маємо "істориків", які з ентузіазмом і вірою розповідають про те, що Атілла - це Гатило, Тріполі - Трипілля, а римський імператор Сулла походить родом із Посулля.

Але Іван Білик у цьому не винен.

"МЕЧ АРЕЯ": трохи про роман з сайту "Історико-культурологічні нариси":

Після відповідної постанови ЦК Компартії України, книгу кинулися збирати по всіх книгарнях та бібліотеках. Але пізно спохопилися — із 65 тисяч накладу вдалося конфіскувати лише 5 тисяч! Іван Білик точно знає число, бо їх тоді звозили у видавництво "Радянський письменник": виривали титульну сторінку і підшивали.

"У мене є навіть два зошити такої "підшивки", по сто штук у кожному: випадково вдалося "підібрати" у видавництві, де вони безпритульно лежали, — розповідає автор. — Ті, хто видав цю заборону, самі ж і створили мені ще більшу рекламу. І справді, коли книжки почали вилучати, кіоскери, продавці книгарень їх стали приховувати, продавати "з-під прилавка" і за вищу ціну... Один мій знайомий журналіст говорив, що купував на "чорному ринку" за 25 карбованців [середня місячна зарплата у 1970-х складала 120-140 крб - ІП].

 Титульний розворот того самого видання 1972 року

Чому ж такий ажіотаж здійнявся довкола художнього, хай і історичного роману?

Дія твору відбувається у Києві на початку... V століття. "Але ж Києва тоді ще не було!" — перше, що спадає на думку (у 1972 році, коли вийшла книга, навіть до офіційного святкування 1500-ліття Києва ще лишалося 10 років).

1983: "Клуб путешественников" - випуск, присвячений 1500-річчю Києва. ВІДЕО

Головний герой роману київський князь Богдан Гатило — прототип гунського царя Аттіли — цілком реальної, історичної особи. Саме його автор "селить" у пра-Києві, а літописних гунів зображує безпосередніми предками українців.

Саме той факт, що на карті пізньої античності серед кельтів, готів, скіфів, сарматів, фракійців, балтів Іван Білик знайшов місце і нашим предкам, найбільше і спантеличив радянських ідеологів, вважає історик Олена Апанович.

Тоді письменнику інкримінували "оспівування і романтизацію минувшини, якої не було", "фальшування історії", хоча автор свою позицію і обгрунтував у післямові — "Аксіомах недоведених традицій":

"В "Аксіомах" я кілька разів згадував, що Геродот був в Україні. Не було їм до чого придертися, так вони до України причепилися: "Яка Україна? Не було тоді України". І тут же, у своїх виданнях, пишуть, що Геродот був у Таджикистані. Так, Таджикистан був, а України, виходить, не було? Або писали, що "українська нація утворилася у XIV—XVI століттях, а він пише, що у V ст.".

"Меч Арея" був другою літературною спробою письменника-початківця, до якої автора спонукала мама. Прочитавши синів перший роман "Танго" (про українську еміграцію), вона натякнула, що хотіла б прочитати "щось історичне".

Фото: forum.milua.org

Відтоді Іван Білик став шукати цікаву тему, і тема впала йому буквально на голову:

"Рився в бібліотеці Спілки письменників і завалив верхні полиці. Книжки з гуркотом та курявою попадали і мало не вбили бібліотекарку Берту Іллівну, — розповідає автор. — Коли ж почали прибирати, вона каже: "А оцю ви бачили?" (це була книжка "Аттила и Русь IV-V столетий" Вельтмана, що жив у ХІХ столітті).

Я взяв її з собою, подивився і... захопився. Автор цієї наукової розвідки наштовхнув мене на думку, що Аттіла — наш хлопець, а не якийсь гун, монгол, калмик, китаєць чи бозна-хто. На основі цього я дуже швидко написав роман і дав йому назву "Меч Арея".

Потім подав у видавництво "Молодь", і там (до того мене ніхто не знав), несподівано для мене, роман сприйняли на піднесенні: "Бігом давайте рецензента! Є у вас знайомий історик? Будемо видавати наступного ж року, позапланово!". А я й не подумав, що рецензента треба самому підшукати... Я сказав: "Давайте кого хочете!".

Рецензентом за випадковим збігом обставин став Петро Толочко. Роман автора-початківця він фактично "розбомбив". "Але якби мені дали на рецензію "Меч Арея", то я би його теж "зарубав", — зізнається Іван Білик. — Бо... звідкіля Аттіла — київський князь, українець чи русин? Тому після цієї рецензії я засів за післямову — наукову розвідку — і писав її довше, ніж сам роман".

Після "доопрацювання" схвальну рецензію на книжку написав уже директор Інституту історії Федір Шевченко [до речі, на "Історичній Правді" скоро вийде інтерв'ю з донькою Шевченка Анною, яка написала історичний роман, що став бестселером у Британії - ІП], а видавництво "Радянський письменник" відразу ж її видало. А отямилися — було вже пізно.

Коли у 1990 році "Меч Арея" реабілітували, навколо нього розпочався страшенний ажіотаж. Видавництво запланувало видати цю книжку накладом аж у 150 тисяч! Однак паперу вистачило тільки на 50 тисяч, які миттю розмели з полиць книгарень.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Червоне вторгнення. "Золотий вересень" з польської перспективи

"Ми побачили, як зі "Скали" виїхав ескадрон ворожої кінноти. Цього разу – в бойовому порядку. Визначені стрільці відкрили вогонь по сигналу мого пострілу. Відстань – 300-400 метрів. Падали вершники, падали коні". Бій без розуміння загальної картини. Без перспективи. Без надії. Спогади польського офіцера.

Пропаганда «Золотого вересня». Навіщо комуністи переклали на «мову» народних пісень заяву Молотова?

Невдовзі після "Золотого вересня" на західноукраїнських землях, що стали тепер радянськими, почали виникати "народні" пісні й вірші про "батька-Сталіна" та "польських панів". Така творчість, попри свій вдаваний "стихійний" характер, виходила напрочуд схожою на повідомлення ТАСС чи передовиці "Правди".

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.