Профільний комітет ВР не схвалив "приватизацію Почаївської лаври"

Комітет ВРУ з питань культури і духовності не погодив законопроект, яким з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, мали виключити споруди Почаївської лаври.

Про це ІП повідомив народний депутат України (фракція "Батьківщина"), голова підкомітету з питань охорони та популяризації культурної спадщини Олександр Бригинець.

Комітет пропонує не включати до проекту порядку денного сесії ВРУ цей проект, як такий, що грубо порушує один із найважливіших принципів відносин церкви і держави - принцип рівності релігійних організацій перед законом, а також може спровокувати гостре громадське протистояння на релігійному ґрунті в Україні.

"Такі унікальні та цінні з точки зору культурної спадщини об’єкти, як Києво-Печерська лавра, Софія Київська, підмурівки Десятинної церкви і, звичайно, Почаївська лавра повинні залишатися загальнодержавною власністю, - заявив Бригинець. -  Мені страшно уявити, якби об’єкти, наприклад, Києво-Печерської лаври були у власності якоїсь з релігійних громад, враховуючи те, як церковники лаври ставляться до історичних об’єктів".

Крім цього, відповідно до проекту з Переліку пам’яток, що не підлягають приватизації автори законпроекту планували виключити шість об’єктів пам’ятки XVIII – XX сторіччя Почаївської лаври (охор. №672/0) в м. Почаїв, вул. Возз′єднання, 8: собор Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1784 рр..) охор. № 672/1, собор Святої Трійці (1912р.) охор. № 672/2, келії монастирські (1771 – 1780 рр..) охор. №672/3, будинок архієрейський (1820 – 1825рр..) охор. № 672/4, дзвіниця (1861 – 1871рр..) №672/5 та корпус надбрамний (1835р.) охор. №672/6.

Як відомо, позаминулого року подібний законопроект уже пропонувався на розгляд Верховної ради України, але так і не був унесений у порядок денний. Тоді документ містив ще інші об’єкти культурної спадщини, зокрема, приміщення церков у Криму, храмів Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Почаївська Лавра - чоловічий монастир Української Православної Церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври, другий після Києво-Печерської. Знаходиться у Почаєві Тернопільської області.

За легендою, заснований у 1240 році ченцями Печерської Лаври, які втекли від монголо-татар. Уперше згадується в документах у 1527 році. В XVII сторіччі був центром антиунійної боротьби.

З 1713 до 1832 року Почаївська лавра була греко-католицьким монастирем. В цей час було розбудовано більшість із відомого нині архітектурного комплексу лаври. З 1730 року діяла друкарня, яка видала майже 200 книжок, серед них і популярні нині колядки.

З 1832 року монастир знову стає православним, у 1833-му отримує статус лаври. З 1905-го - центр чорносотенного руху регіону. В 1920-39 рр. належав Польській Православній церкві.

Про святого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав воїнам УПА, читайте в розділі "Тексти"

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.