Профільний комітет ВР не схвалив "приватизацію Почаївської лаври"

Комітет ВРУ з питань культури і духовності не погодив законопроект, яким з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, мали виключити споруди Почаївської лаври.

Про це ІП повідомив народний депутат України (фракція "Батьківщина"), голова підкомітету з питань охорони та популяризації культурної спадщини Олександр Бригинець.

Комітет пропонує не включати до проекту порядку денного сесії ВРУ цей проект, як такий, що грубо порушує один із найважливіших принципів відносин церкви і держави - принцип рівності релігійних організацій перед законом, а також може спровокувати гостре громадське протистояння на релігійному ґрунті в Україні.

"Такі унікальні та цінні з точки зору культурної спадщини об’єкти, як Києво-Печерська лавра, Софія Київська, підмурівки Десятинної церкви і, звичайно, Почаївська лавра повинні залишатися загальнодержавною власністю, - заявив Бригинець. -  Мені страшно уявити, якби об’єкти, наприклад, Києво-Печерської лаври були у власності якоїсь з релігійних громад, враховуючи те, як церковники лаври ставляться до історичних об’єктів".

Крім цього, відповідно до проекту з Переліку пам’яток, що не підлягають приватизації автори законпроекту планували виключити шість об’єктів пам’ятки XVIII – XX сторіччя Почаївської лаври (охор. №672/0) в м. Почаїв, вул. Возз′єднання, 8: собор Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1784 рр..) охор. № 672/1, собор Святої Трійці (1912р.) охор. № 672/2, келії монастирські (1771 – 1780 рр..) охор. №672/3, будинок архієрейський (1820 – 1825рр..) охор. № 672/4, дзвіниця (1861 – 1871рр..) №672/5 та корпус надбрамний (1835р.) охор. №672/6.

Як відомо, позаминулого року подібний законопроект уже пропонувався на розгляд Верховної ради України, але так і не був унесений у порядок денний. Тоді документ містив ще інші об’єкти культурної спадщини, зокрема, приміщення церков у Криму, храмів Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Почаївська Лавра - чоловічий монастир Української Православної Церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври, другий після Києво-Печерської. Знаходиться у Почаєві Тернопільської області.

За легендою, заснований у 1240 році ченцями Печерської Лаври, які втекли від монголо-татар. Уперше згадується в документах у 1527 році. В XVII сторіччі був центром антиунійної боротьби.

З 1713 до 1832 року Почаївська лавра була греко-католицьким монастирем. В цей час було розбудовано більшість із відомого нині архітектурного комплексу лаври. З 1730 року діяла друкарня, яка видала майже 200 книжок, серед них і популярні нині колядки.

З 1832 року монастир знову стає православним, у 1833-му отримує статус лаври. З 1905-го - центр чорносотенного руху регіону. В 1920-39 рр. належав Польській Православній церкві.

Про святого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав воїнам УПА, читайте в розділі "Тексти"

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.