Спецпроект

У Житомирі побудують окрему будівлю для музею природи

Музей природи, який залишився без власного приміщення, має переїхати в нову будівлю. Для будівництва нової будівлі музею природи в Житомирі визначили місце на Замковій площі, ліворуч від костелу, проти краєзнавчого музею.

Про це пише "Сегодня". 

 

Незважаючи на морози і снігопади, будівництво продовжується, хоча і не так швидко, як планувалося. Зараз, в лютому 2013 року, вже зроблений фундамент, почалося будівництво першого поверху.

Спочатку планувалося, що до кінця 2012 року будівля вже накриється дахом, а до кінця 2013-го новий музей надасть свої площі для більш зручного розміщення та огляду експонатів.

Наразі в Житомирі всі музеї, за винятком музею космонавтики, розміщуються в наданих для цього приміщеннях, а не в спеціально побудованих. Так, краєзнавчий музей, відділом якого і є музей природи, впродовж своєї майже півторастолітньої історії поміняв більше п'яти приміщень. І сьогодні вже протягом більше 2 років будівлю музею, розміщену на Замковій горі, знаходиться в стадії затяжного ремонту і музей закритий для відвідувачів.

Музей природи, як окремий музейний майданчик, діяв в Житомирі чверть століття. У 1987 році понад 15 тисяч експонатів музею були розміщені в будівлі Хрестовоздвиженської церкви (1900 р.). На першому поверсі у вітринах розміщувалися представники тваринного світу Полісся. У нижньому поверсі була представлена ​​колекція пісковиків, корисних копалин Волинського родовища, колекція гранітів, фотографії будівель і пам'ятників, де був використаний житомирський граніт. Це мавзолей у Москві, станції московського метро, ​​меморіальні комплекси "Хатинь" (в Білорусії) і Мамаїв курган (у Волгограді). В останньому залі найцікавіші експонати - скелет мамонта, фрагменти роги гігантського оленя, череп і кістки величезного носорога і печерного ведмедя.

У 1990 році експозиція музею природи була визнана однією з кращих в Україні.

У всі часи існування музею в будівлі церкви віруючі намагалися повернути собі храм, який протягом всієї своєї історії дуже недовго використовувався за своїм прямим призначенням. А в повоєнні роки аж до розміщення тут музею природи, використовувався як склад промтоварів.

У 2011 році будівлю Хрестовоздвиженської церкви було передано Житомирської єпархії Української Православної Церкви Московського патріархату, а музею природи пропонувалося кілька варіантів для переїзду. Але вони чи то не підходили для розміщення музею, чи то місто давало, а з рук не випускало. У підсумку цілий рік церква і музей співіснували в одному приміщенні. Настав час, коли музеєві "запропонували" покинути будівлю церкви. Поступово всі експонати музею були переміщені на зберігання в будівлю магістрату, яке для зберігання абсолютно не пристосоване. У нижньому поверсі церкви поки залишився скелет мамонта - немає фахівця, який зміг би розібрати його подетально, а потім зібрати в новому музеї.

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.