В Одесі не забороняли символіку УПА

Одеська міська рада не приймала рішення про заборону "символіки ОУН-УПА".

Про це повідомляє Інтерфакс-Україна.

Як повідомили агенції в міськраді, відповідний проект рішення дійсно винесли на сесію представники Комуністичної партії України, однак більшість депутатів не підтримали дане рішення.

Тоді комуністи переформулювали проект рішення в депутатський запит до правоохоронних органів і до ряду органів центральної влади з проханням не допустити розвитку фашизму в Україні.

Як відомо, сьогодні вранці агенція УНІАН повідомила про те, що депутати Одеської міськради ухвалили рішення "Про заходи щодо недопущення проявів нацизму, фашизму і радикального націоналізму в місті Одесі", де серед іншого ішлося і про заборону "символіки ОУН-УПА".

"Історична Правда" нагадує, що не існувало жодної "символіки ОУН-УПА". ОУН мала свій прапор (синій із жовтим тризубом), бандерівська ОУН (революційна) - свій (червоно-чорний), а головною відзнакою УПА був тризуб (при цьому УПА воювала під синьо-жовтим стягом).

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.