Спецпроект

Створено громадський комітет "Примирення між народами"

На зустрічі з журналістами Президент України у 1991-1994 роках Леонід Кравчук, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар та письменниця Марія Матіос оприлюднили заяву напередодні сумних роковин українсько-польського протистояння часів Другої світової війни.

"Минуле мають вивчати історики, а сучасники мають жити майбутнім – сказав Леонід Кравчук. До подій минулого слід ставитися з розумінням і толерантно, особливо до нащадків, які зараз найбільше страждають. Висловлюю чи співчуття нашим сучасники полякам та українцям, їх нащадкам, ми хочемо наголосити: все маємо зробити, щоб цього не сталося більше ніколи".

"Усе залежить тільки від нас. Арена боротьби між добром і злом - наші серця – заявила Марвя Матіос. 

У часи неконтрольованого болю люди прощаються із здоровим глуздом. В минулому кожен має своє алібі, комусь воно може здатися жорстокістю, комусь справедливістю... Коли народи говорять про своє минуле, народи не можуть позбуватися здорового глузду. Коли ми поминаємо криваві часи, коли люди найжорстакіше позбавлялися одне одного, слід відкрити серце для добра.

Прощаємо і просимо прощення - прості слова, але глибокі. Не випоминанням зла, не помножуванням минулих образ і не намаганням помститися, а разом в унісон молитися за пам'ять убієнних. Якщо б ми не навчилися прощати людина-людині, народ-народові, світ би переверувся шкереберть. Ми потребуємо мови любові, яку можуть запроваджувати інтелектуали. І ми сподіваємося що польський народ нас почує". 

У комітеті підкреслили, що "українці і поляки мають у своїй історії багато сторінок мирного співжиття та спільних звитяжних подвигів, але поруч із ними також чимало конфліктів між собою, котрі, дякуючи Провидінню, ніколи не набували всеосяжного міжнаціонального характеру". Складні відносини характерні для всіх сусідніх народів, а "особливістю українсько-польських стосунків є також те, що тривалий час українці та поляки були позбавлені власної державності, а їхні взаємини свідомо провокувалися імперськими силами заради утримання панування".

"Обидва наші християнські народи впродовж століть неодноразово переступали через Божі заповіді, чинили зло, — йдеться у тексті заяви. — Але ми мусимо визнати прогрішення наших предків, простити від їх імені один одному страшні гріхи, вчинені супроти інших... Так уже зробили безпосередні учасники конфлікту, які свого часу не лише зуміли зупинити взаємне кровопролиття, але й піднялися разом на боротьбу проти спільного ворога — комуністичного режиму. Тим паче здатність до взаємного прощення маємо проявити ми, їхні нащадки, які живуть в інших умовах, найкраще придатних до гармонійного співіснування".

Учасники громадського комітету "Примирення між народами" розповіли, що "на сьогодні маємо надзвичайно важливі для обох народів довершені акти взаємного прощення": здійснені ієрархами наших Церков у 1946, 1987 та 2005 роках, у 2003 році відбулися спільні заяви українських та польських інтелектуалів, а також офіційних представників обох держав — спочатку найвищих законодавчих органів (Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща), а відтак — президентів України та Польщі.

"Ми повинні берегти дотеперішні досягнення, не дати можливості різного роду безвідповідальним політиканам-реваншистам, які продовжують плекати почуття взаємної ненависті, хочуть перетворити пам’ять про важке минуле в інструмент, яким руйнують сьогоднішнє порозуміння", — підкреслили відомі релігійні та громадські діячі.

Відтак у комітеті наголосили: "Політики, які мають державницьке мислення та дбають про добро свого народу, вже сказали своє слово у цій справі і тепер повинні дбати про перспективи майбутнього. Дискусії довкола причин, масштабів та наслідків українсько-польського конфлікту нехай продовжують історики. Вони мають максимально повно описати цю трагедію і тим самим забезпечити наші народи вкрай потрібною їм історичною правдою".

Громадський комітет "Примирення між народами" певен, що ініціативу, спрямовану на збереження взаєморозуміння та добросусідства, підтримають небайдужі громадяни України та Польщі: "Лише разом ми зможемо віддати належну данину загиблим і гарантувати мирне та гармонійне співжиття теперішньому та майбутнім поколінням українців та поляків".

До складу комітету увійшли та підтримали першу заяву: Президент Леонід Кравчук, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ, Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар, Іван Васюник, Володимир В’ятрович, Мирослав Маринович, Марія Матіос, Борис Олійник, Ада Роговцева та Ігор Юхновський.

Громадський комітет "Примирення між народами" сподівається, що своєю діяльністю сприятиме знаходженню суспільної злагоди щодо суперечливих моментів у міжнародних стосунках України та інших країн, якщо такі виникатимуть.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.