СУД ЗОБОВ'ЯЗАВ КОСТУСЄВА ВИБАЧИТИСЯ ЗА "ФАШИСТІВ"

Приморський суд Одеси ухвалив рішення, яким зобов'язує мера міста Олексія Костусєва і 88 депутатів міськради вибачитися перед жителями Одеси за розпорядження під назвою "Фашизм не пройде".

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Одеську обласну організацію партії "УДАР".

"22 грудня [2012 року], під час "штурму мерії" Костусєв сфальсифікував документ під назвою "Звернення міського голови до громадян Одеси", в якому назвав людей, що зібралися перед будівлею мерії, "недобитими спадкоємцями фашизму" і "фашиствующими молодчиками", - заявили у партії.

За словами прес-служби УДАРу "спадкоємцями фашизму" виявилися представники опозиційних політичних сил, підприємці ринків Одеси, ошукані інвестори довгобудів, захисники дитячої вітрильної школи в Отраді, активісти громадської організації "За всю Одесу", а також прості одесити, що опинилися в той морозний день на Думській площі.

"Розпорядження міського голови досі перебуває на офіційному сайті міста Одеси", - зазначили в партії.

Облорганізація УДАРу подала до суду на Костусєва, щоб він вибачився перед одеситами за образу. Спочатку Приморський суд відмовив у розгляді справи, проте УДАР подав апеляцію, яку виграв.

У підсумку судової тяганини суд виніс рішення: Олексію Костусєву і 88 депутатам публічно попросити вибачення перед одеситами через муніципальну газету "Одеський вісник".

Як відомо, у лютому 2011 року мер Одеси Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів. Тоді ж сесія міськради додала до існуючого герба Одеси зірку Героя СРСР.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.