Спецпроект

Мер Одеси і депутати засудили "осіб, які співпрацювали з гітлерівським режимом"

Більшість депутатів Одеської міськради, очевидно, вирішивши всі комунальні та транспортні проблеми, ухвалили рішення "Про неприпустимість героїзації осіб, які співпрацювали з гітлерівським режимом".

Виступаючи на сесії, депутат-"регіонал" Геннадій Труханов висловив думку, що "неприпустимо вважати героями людей, які в роки Великої Вітчизняної війни співпрацювали із загарбниками".

За його словами, "більшість городян негативно сприйняли укази Президента Віктора Ющенка про присвоєння звань Героя України Степану Бандері й Роману Шухевичу".

Як передає кореспондент УНІАН, колегу підтримав член фракції партії "Родина" Олександр Казарновський, висловивши обурення тим, що влада західноукраїнських областей перейменовує вулиці своїх міст на честь С.Бандери й Р.Шухевича.

Тому проект рішення міськради, на його думку, слід було б доповнити положенням "про категоричну незгоду з цими перейменуваннями". Втім, його пропозиція не одержала підтримки депутатської більшості.

Статистичні дані щодо кількості та якості Героїв України дивіться тут

Головуючий на сесії мер Одеси Олексій Костусєв солідаризувався з депутатами: "Ми не повинні бути ідеологічно беззубими, не повинні дозволяти нам нав`язувати помилкові чужі цінності. У нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

Разом з тим мер заявив, що не вважає своєю прерогативою коментувати історичний факт підписання керівництвом гітлерівської Німеччини й комуністичного СРСР "Пакту Ріббентропа-Молотова, який ознаменувався спільним парадом військ Вермахту і РККА у Львові і Бресті".

"Наші ветерани з німцями ніколи не співпрацювали, - сказав міський голова, - вони воювали з фашистами і перемогли, слава Богу... Те, що політика була, пакт Молотова-Ріббентропа. Ну чого я, мер міста, повинен коментувати історичні речі? У мене є своя позиція з цього питання, вона вам відома", - підсумував Костусєв.

Про зворушливі стосунки між Гітлером і Сталіним читайте у газеті "Правда" за 1939 рік

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?