Презентували книгу про українців, загиблих у 1939-45 рр. в одному з німецьких міст

У Києві під час заходів із вшанування пам’яті українців, загиблих у Другій світовій війні, було презентовано унікальний проект – "Книгу мертвих".

У книзі зібрана інформація про загиблих та похованих протягом 1939-1945 років у місті Брауншвайг (Нижня Саксонія, Німеччина), серед яких близько 1000 українців.

За словами ініціатора проекту, засновника громадської організації "Місце пам’яті жертв війни і насильницького режиму. Цвинтарі Брауншвайгу" Ульріха Шаде, ідея створити подібну книгу виникла у нього після відвідин цвинтарю у Брауншвайгу, де він побачив масові могили без жодних вказівників.

"Мене вразила кількість безіменних поховань у Брауншвайгу, адже це тисячі людей, про останній спочинок яких не знають ні рідні, ні друзі. Тому і з’явилася ідея про створення цієї книги, що має стати колективним надгробком для всіх жертв війни, в незалежності від їхньої національності, яких поховано на цьому цвинтарі", - розповів Ульріх Шаде.

Під час проекту була віднайдена інформація про 4800 загиблих, похованих на цвинтарі  Брауншвайгу, серед яких здебільшого остарбайтери, в’язні концтаборів та місцеві жителі, що загинули під час бомбардувань.

Також у ході пошуків вдалося дізнатися про 300-400 немовлят, яких забрали у жінок-остарбайтерів, а потім заморили голодом. Вся ці інформація зібрана в книзі і буде відкрита для широкої аудиторії.

Засновник Фонду "Нові традиції" Сергій Бондарчук, який виступив меценатом українського проекту, розповів, що "Книгу мертвих", яку знають у Польщі та Ізраїлі, ще не було презентовано в Україні.

"Друга світова війна пройшла крізь життя кожної української сім’ї, і навіть через 70 років сотні тисяч і надалі перебувають у статусі "тих, хто пропали безвісти". Нам невідомі ні обставини їх загибелі, ні місця їх поховання. Тож кожен, навіть маленький, крок до повернення пам’яті, є великою справою для людства і для України", - зазначив Бондарчук.

"Примірники "Книги мертвих" буде розіслано по архівах, для того, щоб українці мали змогу знайти інформацію про своїх загиблих родичів-остарбайтерів", - повідомив експерт з доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху Ігор Кулик.

Проте мета проекту - не тільки ідентифікувати та вшанувати загиблих. Ініціатори сподіваються, що новому поколінню вдасться спільно осмислити причини і наслідки війни, щоб не допустити подібного у майбутньому. 

Пан Шаде розповів, що з цією метою була створена Каплиця Миру, що знаходиться недалеко від поховань, в ній також буде зберігатися один з примірників "Книги Мертвих". В каплиці постійно проводяться семінари з питань історії та виставки на тему Другої світової війни, місце активно відвідується німецькими та польськими школярами.

Також на території цвинтарю знаходяться три пам’ятники: український, польський та радянський. Біля них український парох кожної весни та польський священик восени щороку проводять панахиду за загиблими.

За додатковою інформацією звертайтесь kryvdyk2000@yahoo.com

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.