Спецпроект

Музей контрабанди відкрився в Одесі. ФОТО

Музей контрабанди, творцем якого став місцевий краєзнавець Олександр Отдєльнов, має статус приватного і розташовується в 4-х залах підвалу дорадянської споруди.

Про це повідомляє Телеграф.

"Я не був співробітником ні митниці, ні спецслужб, але, як будь-яка людина, що народилася в Одесі, можу сказати, що в нашому місті тема контрабанди була завжди поруч, - зазначив Отдєльнов. - Ця тема дуже ємна, цікава. Вона насправді містить дуже багато цікавих історій, легенд, чуток".

У музеї наразі представлено 150 експонатів, що відображають історію контрабанди з часів заснування Одеси до сьогоднішнього дня.

Останній експонат - копія автомобільних дверей зі схованкою для $1,8 млн, вилучених на українсько-молдовському кордоні митниками та прикордонниками всього 15 днів тому.

 Фото: dumskaya.net

У ході півгодинної - небезкоштовної - екскурсії відвідувачі мають можливість почути докладну історію про кожен експонат, розповідає "Думская".

 Вхід

"Один із старих і досить юморних прикладів контрабанди стався в 1840-х роках. Граф Воронцов посперечався зі своїм другом купцем Топоровим на 100 тисяч рублів про те, що той не зможе вивезти за одну із застав порто-франко [Одеса була безмитним містом, свого роду вільною економічною зоною в Російській імперії з 1819 по 1859 рр. - ІП] контрабанди на 10 тисяч рублів.

Наступного ранку Топоров приїжджає на заставу, піддається огляду, аж до рубання стін карети і перевірки вух коней, але все марно. З ним був пудель, який виявився звичайною стриженою дворнягою, обмотаною діамантами, а зверху одягненою в овечу шкуру", - розповів краєзнавець.

 

Коштовності, за словами Отдєльнова, часто провозили в пустотілих тростинах, підборах і валізах з подвійним дном, а от контейнером для перевезення наркотиків служили тропічні фрукти, м'які іграшки, пояси, протигази і пачки з пральним порошком.

 

Класичний спосіб провезення цигарок - порожнини в автомобільних дверях, бензобаки, запасні шини або сидіння.

 

Якщо в царській Росії популярністю користувався такий дефіцитний товар як французькі парфуми, порцеляна, шовк, спеції та чай, то в радянські часи увага контрабандистів переключилася на касети, консервовані ананаси, іноземні журнали, жіночі колготки, дивовижні на той час презервативи та фломастери.

За ввезення такого товару можна було заробити від 3 до 11 років радянської тюрми.

 

"Наприклад, за мішок газових хустинок можна було купити машину, а за п'ять мотків мохерових ниток давали п'ять років в'язниці, - зазначив екскурсовод. - Цікаво провозили касети - стрічку спочатку намотували на моток від ниток, а зверху маскували власне нитками".

 

Втім, велика частина колекції - всього лише муляжі, оскільки справжні служать матеріалами кримінальних справ.

За словами Отдєльнова, експозиція музею буде оновлюватися постійно.

Дивіться також інші матеріали за темами "Митниця" і "Одеса"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.