ЗАКРИВАЮТЬ ЖУРНАЛ "ПЕРЕЦЬ". Обкладинки

Керівник видавництва "Преса України" підписав наказ про ліквідацію журналу "Перець" та скорочення штату працівників з першого грудня.

Про це повідомив карикатурист та працівник видання Валерій Чмирьов у своєму блозі, пише "Телекритика".

"Керівник видавництва "Преса України" підписав наказ про ліквідацію журналу "Перець" та скорочення штату працівників з 1.12.2013 року як нерентабельного", - стверджує карикатурист.

Творчому колективу видання запропонували зайняти робітничі посади. Пан Чмирьов написав також, що колектив наразі чекає на пропозиції, які б дозволили працівникам працювати над журналом.

Обкладинка одного з номерів "Перця" за 1950 рік. "Всі ваші сусіди перевиконали план травосіяння... - Так це ж прекрасно! Значить, вони перевиконають наше недовиконання"

"Працівникам журналу запропоновані посади в комбінаті на кшталт брошурувальника, прибиральника тощо, - написав Чмирьов. - Творчий колектив художників-карикатуристів, гумористи, штатні працівники змушені шукати прихистку у якомусь іншому видавництві. Дуже сумно! Чекаємо на пропозиції".

Також карикатурист нагадав, що у березні 2014 року журналу виповнилося б 92 роки.

1961 рік. Осиковий кілок у Холодну війну

"Перець" — сатирично-гумористичний ілюстрований журнал. Заснований у 1922 році, спершу видавався під назвою "Червоний перець" у Харкові. Журнал був додатком до урядового видання УСРР "Вісті ВУЦВК", так само, як і ілюстрований новинний часопис "Всесвіт".

Серед авторів був надзвичайно популярний Остап Вишня, серед ілюстраторів - Олександр Довженко й Анатолій Петрицький.

1969 рік. Всі обкладинки: ЖЖ perec-ua

У 1934 році після низки репресій проти співпробітників "Червоний перець" припинив вихід, разом із згаданим вище "Всесвітом".

1971 рік

У травні 1941 році журнал відновив свою діяльність - у Києві під назвою "Перець". Часопис був друкованим органом ЦК Компартії України.

1978 рік

Дотримуючись "генеральної лінії партії" у зовнішній та економічній політиці, "Перець" критикував і окремі вади соціалістичного суспільства - бюрократію, алкоголізм, споживацтво, родинні і ґендерні стосунки тощо. 

1979 рік

Регулярно друкував листи читачів із критикою "недоліків на місцях" - часто на ці скарги була реакція владних органів.

 Ще один 1979 рік. "Подарунок мамі до 8 березня" :)

У повоєнні часи став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Переважно завдяки письменникові-сатирику Федорові Маківчуку, який був головним редактором журналу 40 років - із 1946-го до 1986-го.

1984 рік. Висміювання тих, хто женеться за "західним способом життя"

На початку 1986 року наклад "Перця" становив 3,3 млн примірників. У 1970-1980-х рр. у касу ЦК КПУ від продажу "Перця" щомісяця надходило 12 млн радянських карбованців.

1988 рік. Висміювання радянського дефіциту товарів. Автор малюнку - легендарний художник Радна Сахалтуєв

В 1940-х роках Українська повстанська армія видавала підпільний гумористичний журнал "Український перець".

Дивіться також:

Журналу "Перець" - 90 років! ОБКЛАДИНКИ

1971: Тарапунька і Штепсель як зброя радянського агітпропу. ВІДЕО

"Хрін" - гумористичний часопис УПА

Журнал "Всесвіт" у 1958-51 рр. СКАНИ

"Лис Микита" - гумористичний журнал діаспори. ФОТО

Карикатури на "буржуазних націоналістів". СКАНИ

Інші матеріали за темою "Обкладинки"

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.