Велику Французьку революцію виклали онлайн. СКАНИ

Стенфордський університет і Національна бібліотека Франції виклали в мережу 14 тисяч зображень - у великому розширенні - в рамках проекту "Цифровий архів Французької революції".

Проект складається з двох частин - "Парламентські архіви" і "Зображення Французької революції".

Робочі мови архіву - англійська та французька.

Інтернет-адреса проекту - frda.stanford.edu.

Архів містить документи та зображення, розсортовані за часовою шкалою, що дозволяє легко знайти потрібний артефакт.

 Парламентські архіви

Крім документів, користувач архіву може переглянути скани тогочасних ілюстрацій, гравюр, фотографій медалей, монет та інших предметів.

 Меркурію - символу торгівлі - перекривають кисень

Кожна одиниця контенту атрибутована за походженням, авторством і місцем зберігання оригіналу.

 Підписи депутатів-радикалів під присягою про проголошення Національних установчих зборів

Крім хронологічної шкали, автори пропонують і тематичні розділи - від "Король і королівська родина" й "Політичне суперництво та соціальні конфлікти" до "Політика в будуарі" (з фактично тогочасною порнографією, яка зображувала життя привілейованих станів).

Страта короля Людовіка XVI-го

Велика Французька революція (1789-1799) вважається головним переломним моментом в історії європейської демократії.

Внаслідок системних революційних подій абсолютна монархія у Франції впала, було проголошено світську парламентську республіку "вільних громадян". Конституційні права де-юре отримали буржуазія, ремісники та селяни.

 Карикатура 1789 року. "Третій стан" (міщани, купецтво та селяни) тягне на собі два привілейовані у французькій монархії стани (шляхту і священників). Третій стан був рушійною силою революції

Бурхливий розвиток політичного процесу під час революції призвів до радикалізації суспільства, масових страт (було страчено і самого короля), військових мобілізацій та експорту республіканських ідей в сусідні країни.

Жахіття революційного терору у британській імперській пропаганді

Зрештою до влади прийшов успішний республіканський воєначальник Наполеон Бонапарт, якого в 1804 році проголосили імператором.

Дивіться також:

Відкрито онлайн-архів Першої світової війни. ФОТО

В інтернет виклали знайдений у церкві архів ОУН(м)

Як писати про Голодомор. Інструкція російським архівістам

Оцифровано архівні щоденники бійців УПА

Інші матеріали за темою "Архіви"

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».