Україна заплатила за Перемогу 13 млн людських життів - історики

Загальні демографічні втрати України під час Другої світової війни становлять 13-13,5 млн осіб. Історикам невідомі імена більше 3 млн загиблих.

Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив доктор історичних наук, заввідділу історії періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександр Лисенко.

За словами науковця, на сьогоднішній день історична наука не може оперувати абсолютно точними даними.

Практично вся джерельна база, яка дає можливість порахувати втрати України у Другій світовій війні, перебуває у російських архівосховищах. Ще донедавна історики могли працювати в таких архівах, проте документи, що стосуються втрат, ще досі втаємничені.

Лисенко зазначив, що для обчислення втрат можна використати дані про кількість українців у лавах Червоної армії - 6-7 млн із загальної кількості 34,5 млн.

"Можемо, екстраполюючи цю цифру, стверджувати, що на фронтах загинула теж п’ята частина від тих утрат, які обчислюються науковцями різних країн, - пояснив історик. - Ці цифри дуже різні – від офіційної цифри групи російських істориків Кривошеєва 8,9 млн до фантастичної цифри 24-26 млн, які дають інші дослідники. Як кажуть, істина десь посередині".

Окрім військових втрат, були великі втрати цивільного населення, наголосив науковець. Загальні демографічні втрати населення тодішньої Української РСР оцінюються у 13-13,5 млн осіб.

Лисенко підкреслив, що необхідно відновити проект Книги пам’яті України, 250 томів якої уже видано.

Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович додав, що настав час олюднення Дня Перемоги.

"Ми не маємо проводити військові паради, ми маємо говорити про солдатів, - наголосив він. - Цей день має стати даниною пам'яті про загиблих".

Як відомо, у грудні 2010 року тодішній прем'єр-міністр РФ Владімір Путін заявив, що найбільших утрат у війні з нацизмом зазнала Росія - "більше 70%" від усіх радянських жертв.

За прийнятими в Росії офіційними даними, загальні демографічні втрати всього СРСР у Другій світовій склали 26,6 млн.

Дивіться також: "Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти"

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.