Україна заплатила за Перемогу 13 млн людських життів - історики

Загальні демографічні втрати України під час Другої світової війни становлять 13-13,5 млн осіб. Історикам невідомі імена більше 3 млн загиблих.

Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив доктор історичних наук, заввідділу історії періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександр Лисенко.

За словами науковця, на сьогоднішній день історична наука не може оперувати абсолютно точними даними.

Практично вся джерельна база, яка дає можливість порахувати втрати України у Другій світовій війні, перебуває у російських архівосховищах. Ще донедавна історики могли працювати в таких архівах, проте документи, що стосуються втрат, ще досі втаємничені.

Лисенко зазначив, що для обчислення втрат можна використати дані про кількість українців у лавах Червоної армії - 6-7 млн із загальної кількості 34,5 млн.

"Можемо, екстраполюючи цю цифру, стверджувати, що на фронтах загинула теж п’ята частина від тих утрат, які обчислюються науковцями різних країн, - пояснив історик. - Ці цифри дуже різні – від офіційної цифри групи російських істориків Кривошеєва 8,9 млн до фантастичної цифри 24-26 млн, які дають інші дослідники. Як кажуть, істина десь посередині".

Окрім військових втрат, були великі втрати цивільного населення, наголосив науковець. Загальні демографічні втрати населення тодішньої Української РСР оцінюються у 13-13,5 млн осіб.

Лисенко підкреслив, що необхідно відновити проект Книги пам’яті України, 250 томів якої уже видано.

Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович додав, що настав час олюднення Дня Перемоги.

"Ми не маємо проводити військові паради, ми маємо говорити про солдатів, - наголосив він. - Цей день має стати даниною пам'яті про загиблих".

Як відомо, у грудні 2010 року тодішній прем'єр-міністр РФ Владімір Путін заявив, що найбільших утрат у війні з нацизмом зазнала Росія - "більше 70%" від усіх радянських жертв.

За прийнятими в Росії офіційними даними, загальні демографічні втрати всього СРСР у Другій світовій склали 26,6 млн.

Дивіться також: "Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти"

Чи здійснювала ОУН замах на Йозефа Геббельса?

У 2006 році в Україні вийшов доволі непогано зроблений десятисерійний документальний серіал Ігоря Кобріна «Собор на крові» про історію українського націоналістичного руху 1920-1940-х років. З нього можна отримати чимало цікавої інформації. Але навряд чи щось може зрівнятися за цікавістю з сенсаційною знахідкою творців серіалу: у червні 1934 році, здійснюючи вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Організація українських націоналістів насправді мала на меті вбити... Йозефа Геббельса, який саме перебував 13-15 червня у Польщі з візитом!

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції