Україна заплатила за Перемогу 13 млн людських життів - історики

Загальні демографічні втрати України під час Другої світової війни становлять 13-13,5 млн осіб. Історикам невідомі імена більше 3 млн загиблих.

Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив доктор історичних наук, заввідділу історії періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександр Лисенко.

За словами науковця, на сьогоднішній день історична наука не може оперувати абсолютно точними даними.

Практично вся джерельна база, яка дає можливість порахувати втрати України у Другій світовій війні, перебуває у російських архівосховищах. Ще донедавна історики могли працювати в таких архівах, проте документи, що стосуються втрат, ще досі втаємничені.

Лисенко зазначив, що для обчислення втрат можна використати дані про кількість українців у лавах Червоної армії - 6-7 млн із загальної кількості 34,5 млн.

"Можемо, екстраполюючи цю цифру, стверджувати, що на фронтах загинула теж п’ята частина від тих утрат, які обчислюються науковцями різних країн, - пояснив історик. - Ці цифри дуже різні – від офіційної цифри групи російських істориків Кривошеєва 8,9 млн до фантастичної цифри 24-26 млн, які дають інші дослідники. Як кажуть, істина десь посередині".

Окрім військових втрат, були великі втрати цивільного населення, наголосив науковець. Загальні демографічні втрати населення тодішньої Української РСР оцінюються у 13-13,5 млн осіб.

Лисенко підкреслив, що необхідно відновити проект Книги пам’яті України, 250 томів якої уже видано.

Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович додав, що настав час олюднення Дня Перемоги.

"Ми не маємо проводити військові паради, ми маємо говорити про солдатів, - наголосив він. - Цей день має стати даниною пам'яті про загиблих".

Як відомо, у грудні 2010 року тодішній прем'єр-міністр РФ Владімір Путін заявив, що найбільших утрат у війні з нацизмом зазнала Росія - "більше 70%" від усіх радянських жертв.

За прийнятими в Росії офіційними даними, загальні демографічні втрати всього СРСР у Другій світовій склали 26,6 млн.

Дивіться також: "Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти"

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Іспанські діти" в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.