В Росії підрізали історика, який виступав за цілісність України

Російський історик Алєксандр Скобов госпіталізований з ножовими пораненнями в Єлизаветинську лікарню Петербурга (РФ).

Про це повідомляє Інформаційний спротив із посиланням на Грани.ru.

Наразі Скобова прооперовано, він перебуває в хірургічному відділенні.

За словами історика, на нього напали біля будинку. Нападники відібрали у нього мобільний телефон та документи.

Щойно після того, як стало відомо про напад на Скобова, прес-секретар "Іншої Росії" Алєксандр Аверін розмістив в твіттері такий запис:

 

У середині 2000-х років Скобов послідовно виступав на захист активістів Націонал-більшовицької партії, які зазнавали тоді репресій путінського режиму. Навесні і влітку цього року історик опублікував на "Гранях" кілька яскравих статей про реакційний і терористичний характер донецько-луганського заколоту.

Скобов - колишній радянський політв'язень. 2 лютого 1976 року, напередодні відкриття XXV з'їзду КПРС, в Ленінграді з галереї Гостиного двору активісти руху "Нові ліві" розкидали близько сотні листівок із закликами до повалення тиранії чиновників і встановлення справжнього гуманного соціалізму.

Серед учасників акції був Скобов. Тоді його виключили з комсомолу і з першого курсу історичного факультету Ленінградського держуніверситету.

Наприкінці 1978 року Скобов, активний учасник групи "Ліва опозиція" і редактор самвидавного журналу "Перспективи", був заарештований. Він відмовився від еміграції з СРСР і був поміщений за вироком суду в психіатричну лікарню.

Після звільнення в 1981 році Скобов узяв активну участь у діяльності незалежної профспілки СМОП. У грудні 1982 року знову був заарештований і знову поміщений в психіатричну лікарню, звідки вийшов у 1985 році.

Скоби брав участь у діяльності "Демократичного Союзу", за що в 1988 році зазнав обшуку поряд з чотирма іншими фігурантами у "справі № 64". Це остання справа за статтею 70 КК РРФСР у старому формулюванні (антирадянська агітація). Справа була закрита в 1989 році у зв'язку із зміною формулювання статті.

З 1990 року Скобов викладав у школі. Ним написано навчальний посібник для старших класів "Історія Росії: 1917-1940".

Скоби бере активну участь у політичному житті. У 2009-2011 роках він був членом координаційної ради петербурзького відділення руху "Солідарність". У березні 2010 року підписав звернення російської опозиції "Путін має піти".

Як відомо, у березні 2014 року з посади в Московському інституті міжнародних відносин було звільнено професора Андрєя Зубова, який засудив вторгення Росії у Крим, порівнявши його з гітлерівською анексією Австрії у 1938 році.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.