В Росії підрізали історика, який виступав за цілісність України

Російський історик Алєксандр Скобов госпіталізований з ножовими пораненнями в Єлизаветинську лікарню Петербурга (РФ).

Про це повідомляє Інформаційний спротив із посиланням на Грани.ru.

Наразі Скобова прооперовано, він перебуває в хірургічному відділенні.

За словами історика, на нього напали біля будинку. Нападники відібрали у нього мобільний телефон та документи.

Щойно після того, як стало відомо про напад на Скобова, прес-секретар "Іншої Росії" Алєксандр Аверін розмістив в твіттері такий запис:

 

У середині 2000-х років Скобов послідовно виступав на захист активістів Націонал-більшовицької партії, які зазнавали тоді репресій путінського режиму. Навесні і влітку цього року історик опублікував на "Гранях" кілька яскравих статей про реакційний і терористичний характер донецько-луганського заколоту.

Скобов - колишній радянський політв'язень. 2 лютого 1976 року, напередодні відкриття XXV з'їзду КПРС, в Ленінграді з галереї Гостиного двору активісти руху "Нові ліві" розкидали близько сотні листівок із закликами до повалення тиранії чиновників і встановлення справжнього гуманного соціалізму.

Серед учасників акції був Скобов. Тоді його виключили з комсомолу і з першого курсу історичного факультету Ленінградського держуніверситету.

Наприкінці 1978 року Скобов, активний учасник групи "Ліва опозиція" і редактор самвидавного журналу "Перспективи", був заарештований. Він відмовився від еміграції з СРСР і був поміщений за вироком суду в психіатричну лікарню.

Після звільнення в 1981 році Скобов узяв активну участь у діяльності незалежної профспілки СМОП. У грудні 1982 року знову був заарештований і знову поміщений в психіатричну лікарню, звідки вийшов у 1985 році.

Скоби брав участь у діяльності "Демократичного Союзу", за що в 1988 році зазнав обшуку поряд з чотирма іншими фігурантами у "справі № 64". Це остання справа за статтею 70 КК РРФСР у старому формулюванні (антирадянська агітація). Справа була закрита в 1989 році у зв'язку із зміною формулювання статті.

З 1990 року Скобов викладав у школі. Ним написано навчальний посібник для старших класів "Історія Росії: 1917-1940".

Скоби бере активну участь у політичному житті. У 2009-2011 роках він був членом координаційної ради петербурзького відділення руху "Солідарність". У березні 2010 року підписав звернення російської опозиції "Путін має піти".

Як відомо, у березні 2014 року з посади в Московському інституті міжнародних відносин було звільнено професора Андрєя Зубова, який засудив вторгення Росії у Крим, порівнявши його з гітлерівською анексією Австрії у 1938 році.

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.