ПОМЕР ЕДУАРД ШЕВАРДНАДЗЕ. Додані ФОТО

Колишній міністр закордонних справ СРСР, а згодом президент Грузії Едуард Шеварднадзе помер на 87-му році життя.

Про це повідомляє BBC.

Помічниця Шеварднадзе Марина Давіташвілі повідомила, що він помер у понеділок у лікарні в Тбілісі після довгої хвороби.

Едуард Шеварднадзе народився в 1928 році в Ланчхутському районі Грузії в багатодітній сім'ї вчителя російської мови та літератури і з 10 років підробляв листоношею.

З відзнакою закінчив медичний технікум і вступив до інституту без іспитів, але отримав пропозицію очолити комсомольську організацію і надав перевагу політичній кар'єрі.

Міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе (праворуч) і держсекретар США Джеймс Бейкер

Дослужившись до першого секретаря Тбіліського міськкому, 44-річний Шеварднадзе в 1972 році очолив парторганізацію Грузинської РСР, а незабаром - і всю республіку.

У 1970-х роках керівник Грузії близько зійшовся з "територіальним" сусідом, першим секретарем Ставропольського (Російська СФРР) крайкому партії Михайлом Горбачовим.

Із головою Державної ради Куби Фіделем Кастро

Через 2,5 місяця після приходу до влади (1985 рік) Горбачов викликав Шеварднадзе до Москви і запропонував йому стати міністром закордонних справ. Головою МЗС СРСР Шеварднадзе був до 1990 року. У 1985-1990 рр. був членом Політбюро ЦК (Центрального комітету) Компартії СРСР.

Із прем'єр-міністром Великої Британії Марґарет Тетчер

Після розпаду СРСР і повалення режиму Звіада Гамсахурдіа грузинські політичні сили запропонували колишньому радянському чиновнику знову очолити республіку, тепер уже незалежну.

 Громадянська війна часів Гамсахурдіа

Двічі - у листопаді 1995-го і в квітні 2000 року - Едуард Шеварднадзе з великою перевагою вигравав президентські вибори.

Він керував країною до 2003 року і був усунутий із посади внаслідок "Революції троянд". Його наступником став Михеїл Саакашвілі.

 Всі фото: РІА Новості

Після революції Шеварднадзе залишився у Грузії, жив у маєтку в Тбілісі.

Дивіться також інші матеріали за темою "Грузія"

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.