У Києві хочуть перейменувати 13 комуністичних назв вулиць. СПИСОК

Київська міська рада розпочала громадське обговорення перейменування деяких вулиць столиці, названих на честь діячів та подій радянського тоталітарного режиму.

Протягом 2005–2012 років Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проводила перейменування вулиць столиці, названих на честь подій та діячів, пов’язаних з організацією та здійсненням в Україні голодоморів, політичних репресій та інших злочинів.

Однак процедура перейменування не була завершена з різних причин. Український інститут національної пам’яті запропонував Київській міській раді повернутись до перейменування тих вулиць, процедуру щодо яких не завершили.

Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків Київради розглянула ініціативу УІНП, в результаті чого винесла на громадське обговорення  питання перейменування таких топонімів:

∙    бульвар Давидова у Дніпровському районі – на бульвар Віктора Некрасова,

∙    вулицю Криленка у Святошинському районі – на Олексія Береста,

∙    вулицю Крупської у Дарницькому районі – на Павла Чубинського,

∙    вулицю Ленінську у Святошинському районі – на Петра Дорошенка,

∙    вулицю Петра Запорожця у Деснянському районі – на Івана Миколайчука,

∙    вулицю Чапаєва у Шевченківському районі – на В’ячеслава Липинського,

∙    провулок Чеслава Бєлінського у Шевченківському районі – на Алли Горської,

∙    вулицю Академіка Шліхтера у Дніпровському районі – на Віфлеємську,

∙    вулицю Щорса у Печерському районі – на Євгена Коновальця,

∙    вулицю Юрія Коцюбинського у Шевченківському районі – на Володимира Винниченка,

∙    вулицю Максима Горького у Солом’янському районі (Жуляни) – на Анатолія Лупиноса,

∙    вулицю Максима Горького у Дарницькому районі (Бортничі) – на Кирила Осьмака,

∙    проспект 40-річчя Жовтня у Голосіївському районі – на Голосіївський.

"Неприпустимо, що у столиці досі є вулиці, названі іменами діячів, які боролись проти української державності, – вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Необхідно привести топоніміку до сучасних реалі життя українського суспільства, увічнити пам’ять про визначних осіб України і Києва".

За словами адвоката, юридичного консультанта Центру досліджень визвольного руху Сергія Рябенка, після перейменування мешканці вулиці не мають терміново змінювати документи. "Цим тільки лякають, користуючись необізнаністю звичайних людей у тонкощах українського законодавства. Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна, ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.

Юрист наголошує - "Фактично, вся вартість перейменування це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Але це можна зробити силами меценатів та волонтерів".

Нагадаємо, до 20 жовтня в Києві триває громадське обговорення щодо перейменування вулиці Інститутської на вулицю Героїв Небесної Сотні.

Проголосувати за проект рішення про перейменування або додати свою пропозицію можна за посиланням http://goo.gl/Iq0unY або за телефоном 1551.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.