Підвищений у статусі Інститут нацпам'яті розповів про плани роботи

Доступ до архівів радянських спецслужб, декомунізація та засудження злочинів радянського режиму, широке інформування громадян про факти вітчизняної історії ХХ століття — такі пріоритети роботи Українського інститутy національної пам'яті.

Про це повідомили працівники УІНП.

За словами голови директора УІНП Володимира В'ятровича, одна з найважливіших реформ у гуманітарній сфері країн Центральної та Східної Європи, котрі пройшли через тоталітарне минуле, — реалізація політики національної пам’яті.

Йдеться про систему заходів, "спрямованих на збереження та відновлення пам’яті народу, подолання наслідків тоталітарного минулого та зміни суспільних відносин задля розвитку демократичних практик, дотримання прав та свобод людини, громадянської толерантності та відновлення справедливості щодо жертв політичних репресій, геноциду та злочинів проти людяності, які мали місце на території України у 1917–1991 рр".

"Ми зробимо так, аби кожен мав доступ до фактів про наше минуле, - наголосив В'ятрович. - Висновки — справа кожного, але можливість знати має надати держава. Ще 20 років тому було вдосталь тих, хто міг розказати це своїм дітям особисто. Час минув, і зараз це завдання держави, яка хоче і стане демократичною розвивененою країною".

Заступник директора УІНП Олександр Зінченко головним завданням бачить популяризацію маловідомих сторінок української історії ХХ століття.

Зокрема, у планах створення науково-популярного часопису "Пам'ять.UA", проведення інформаційних заходів, реалізації проекту інформаційного і музейного центру "Дім Терору" у Харкові.

За словами першого заступника директора УІНП Аліни Шпак, пріоритетом для Інституту є створення спеціального архіву для збереження і відкритого опрацювання документів спецслужб колишнього СРСР у формі Галузевого державного архіву УІНП.

"Цей архів включатиме матеріали колишнього КГБ, що їх наразі зберігають в СБУ, Службі зовнішньої розвідки (СЗР), МВС, — пояснює Аліна Шпак. — Виведення архівів колишніх спецслужб у цивільне відомство — це міжнародна практика".

Заступник директора УІНП Володимир Тиліщак розповів, що УІНП планує взяти під свою опіку місця поховань полеглих за Україну, зокрема, військові поховання, у тому числі і тих, хто загинув захищаючи суверенітет і цілісність України сьогодні.

Одне із завдань УІНП — створення Національного пантеону у Києві. "Україна потребує створення Пантеону видатних національних героїв – як сакрального місця пам’яті, — наголосив Тиліщак. — У всьому світі такі пантеони є національною гордістю держави, вони формують  у свідомості людей патріотизм та повагу до минулого та сучасного країни".

Працівники установи обіцяють забезпечити виконання положень резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ "Возз’єднання розділеної Європи" (2009), а також упровадити європейський підхід в політиці доступу до архівів, визначений рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи - доступ до архівів спецслужб із можливістю для кожного громадянина дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Створений у 2006 році Український інститут національної пам'яті був центральним органом виконавчої влади. У 2010 році президент Янукович ліквідував УІНП, натомість створено науково-дослідну установу з аналогічною назвою у структурі Кабміну. 

У колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи аналоги Інституту національної пам'яті мають право здійснювати не тільки наукову, але й слідчу та люстраційну діяльність. Водночас в управління цим установам передані архіви спецслужб часів соціалізму.

З 2006 до 2010 року УІНП очолював Ігор Юхновський, з 2010 до березня 2014-го - Валерій Солдатенко, 26 березня 2014 року керівником УІНП було призначено Володимира В'ятровича.

У липні 2014 року установі повернули статус центрального органу виконавчої влади. Відтепер УІНП не лише вивчатиме минуле, але й здійснюватиме державну політику.

Дивіться також інші матеріали за темою "УІНП"

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.