Історики пояснили, як працюватиме закон про доступ до архівів

Відтепер переглянути та скопіювати документи з архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму може кожен охочий. З початку дії відповідного закону архівні установи мають надавати доступ безкоштовно і без обмежень.

Деякі особливості дії Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" роз’яснюють на інфографіці Центру досліджень визвольного руху та Українського інституту національної пам’яті.

 "Щоб отримати документи з архівів потрібна лише ваша заява та документ, що посвідчує особу, вимагати додаткові папери — заборонено, — розповів експерт Центру досліджень визвольного руху та юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай. —  Фотографувати чи копіювати документи власними засобами можна безкоштовно без обмежень, а от якщо замовляєте копії у Архіву — тоді слід буде відшкодувати витрати".

Так, наприклад, якщо у документі є якась інформація з обмеженим доступом, то архівіст має право приховати лише саме цю інформацію, але не весь документ. А обмежити доступ можуть лише, якщо жертва репресивних органів чи її рідні подадуть відповідне клопотання.

 Файл великого розміру для друку можна завантажити за посиланням

Як відомо, 21 травня набув чинності Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.