Росії теж необхідні радикальні кроки з декомунізації — російський історик

Відомий російський історик Нікіта Петров переконаний, що процес декомунізації, запущений в Україні, — обов’язковий для побудови майбутнього держави на основі права і дотримання прав людини.

 

"Під радянським минулим потрібно проводити межу — і межу історичного осмислення, і межу юридичних оцінок, — вважає історик. — Тому важливі декомунізація і перейменування всього, що носить імена діячів радянського репресивного режиму, організаторів репресій, таких як Ленін, Калінін і багато інших, — щоб пам’ять про минуле була цілісною і сповненою поваги".

Прийняття в Україні так званого декомунізаційного пакету законів, зокрема — про відкриття архівів в розмові з "Радіо Свобода" він назвав необхідним процесом, важливим для будь-якого суспільства, яке збирається будувати своє майбутнє на основі права і дотримання прав людини: "В якомусь сенсі без цього ніяк не можна взагалі декларувати будь-які демократичні принципи".

Історик нагадав, що у будь-якій країні, яка відходила від тоталітарних порядків (у країнах Східної Європи, а сьогодні — в Україні), перш за все відкривають всі таємниці минулого режиму: "Це необхідно зробити тільки для того, щоб люди розуміли, від чого вони пішли і до чого хочуть прийти", — переконаний Петров.

На думку Нікіти Петрова, такі ж радикальні кроки як в Україні, потрібні і Росії. "Відкриття архівів — це кардинальний крок, це розрив з минулим, який лякає багатьох у Кремлі.

Що ми будемо розповідати про велич країни, якщо на сторінки преси чи в книги весь час будуть виплескувати сюжети, пов’язані зі злочинами нашої радянської держави проти особистості, проти сусідніх країн? — вважає Петров. — Яка у нас країна — таке і ставлення до минулого і до архівів. Оце небажання відкривати, бажання створювати якісь фейки якраз і говорить про недемократичний характер сучасної Російської держави".

Як відомо, 21 травня 2015 року в Україні набув чинності пакет декомунізаційних законів, серед яких —  Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

 

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.