Росії теж необхідні радикальні кроки з декомунізації — російський історик

Відомий російський історик Нікіта Петров переконаний, що процес декомунізації, запущений в Україні, — обов’язковий для побудови майбутнього держави на основі права і дотримання прав людини.

 

"Під радянським минулим потрібно проводити межу — і межу історичного осмислення, і межу юридичних оцінок, — вважає історик. — Тому важливі декомунізація і перейменування всього, що носить імена діячів радянського репресивного режиму, організаторів репресій, таких як Ленін, Калінін і багато інших, — щоб пам’ять про минуле була цілісною і сповненою поваги".

Прийняття в Україні так званого декомунізаційного пакету законів, зокрема — про відкриття архівів в розмові з "Радіо Свобода" він назвав необхідним процесом, важливим для будь-якого суспільства, яке збирається будувати своє майбутнє на основі права і дотримання прав людини: "В якомусь сенсі без цього ніяк не можна взагалі декларувати будь-які демократичні принципи".

Історик нагадав, що у будь-якій країні, яка відходила від тоталітарних порядків (у країнах Східної Європи, а сьогодні — в Україні), перш за все відкривають всі таємниці минулого режиму: "Це необхідно зробити тільки для того, щоб люди розуміли, від чого вони пішли і до чого хочуть прийти", — переконаний Петров.

На думку Нікіти Петрова, такі ж радикальні кроки як в Україні, потрібні і Росії. "Відкриття архівів — це кардинальний крок, це розрив з минулим, який лякає багатьох у Кремлі.

Що ми будемо розповідати про велич країни, якщо на сторінки преси чи в книги весь час будуть виплескувати сюжети, пов’язані зі злочинами нашої радянської держави проти особистості, проти сусідніх країн? — вважає Петров. — Яка у нас країна — таке і ставлення до минулого і до архівів. Оце небажання відкривати, бажання створювати якісь фейки якраз і говорить про недемократичний характер сучасної Російської держави".

Як відомо, 21 травня 2015 року в Україні набув чинності пакет декомунізаційних законів, серед яких —  Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.