Стартував проект усної історії про російсько-українську війну

Запорізькі історики представили перший випуск спогадів учасників АТО.

У книзі - розповіді ветеранів про бойові дії, віру, мотиви мобілізації, успіхи і втрати на війні, повідомив кореспондент Історичної Правди.

В реалізації проекту беруть участь Український інститут національної пам’яті (УІНП), історичний факультет Запорізького національного університету (ЗНУ) і Запорізька облдержадміністрація.

Понад рік тому група науковців із Запоріжжя почала цикл історичних лекцій у військкоматах області. Під час цих лекцій слухачі-військовослужбовці ділилися настільки цікавими подробицями бойових дій, що було прийнято рішення започаткувати окремий проект із усної історії.

"Це російсько-українська війна, яка з політичних причин називається антитерористичною операцією, - зазначив директор департаменту культури Запорізької ОДА Владислав Мороко. - І ми маємо записати історію цієї війни такою, яка вона була. Щоб історики майбутнього могли зрозуміти, за що і як воювала українська армія".

На даний момент підготовлено чотири випуски матеріалів, перший із них уже видано. До опублікованих свідчень додані географічні карти територій, де відбувалися описані події.

"Наше завдання - зібрати максимальну кількість правдивих розповідей про цю страшну війну XXI сторіччя, - наголосив Мороко. - І ця війна не закінчена, вона триває. Повірте нам, запоріжцям, які живуть за 100 км від фронту".

Під час збору спогадів історики застосовують системний підхід, розділяючи свідчення на сім груп: службовці ЗСУ, Нацгвардія, добровольці, МНС, МВС, прокуратура, волонтери, переселенці.

"У зв'язку зі специфічним досвідом представників цих груп були складені окремі опитувальники для кожної категорії, щоб пізніше науковцям було легше співставляти й осмислювати ці свідчення", - зазначив доцент кафедри новітньої історії України ЗНУ, кандидат історичних наук Олексій Штейнле.

За його словами, українці 70 років не жили в умовах повномасштабних військових дій, тому розповіді очевидців є унікальним людським досвідом у цій ситуації.

Наразі записано усні розповіді понад 40 учасників подій, у планах - ще десятки інтерв'ю. До першого друкованого випуску увійшли свідчення шести очевидців з різних груп, наступні планується робити тематичними.

"Окремий випуск хочемо присвятити 55-ій артилерійській бригаді, - зазначив Штейнле. - Це найбільший підрозділ у Запоріжжі, і місто дуже пишається своїми "богами війни".

Ще один напрямок роботи запорізьких істориків - музеєфікація артефактів російсько-української війни 2014-2015 років.

Один із майбутніх експонатів - пробита кулею армійська фляга, яка під Маріуполем врятувала життя бійцю 37-го окремого мотопіхотного батальйону з позивним "Аул". Збереглася і куля, що, пробивши флягу, застрягла в "розгрузці" військовослужбовця.

"Плануємо також створити сайт, і там будуть не тільки спогади і розшифровки, - додав історик. - Один із пріоритетів - фото і відеоролики з мобільних телефонів військовослужбовців, зняті безпосередньо під час подій".

Випускник історичного факультету ЗНУ В'ячеслав Зайцев, чиї спогади увійшли у перший друкований випуск, служив на посаді гранатометника в 79-ій аеромобільній бригаді. Був двічі поранений (жовтень 2014 року - Донецький аеропорт, лютий 2015 року - Дебальцеве). Нагороджений медаллю "За мужність" ІІІ ступеня.

"Перша атака "Граду", це здається, початок липня, саме з Росії, і з цього часу нас почали засипати просто "Градом". По [іншій] бригаді вже били "Ураганом", - пригадав Зайцев. - Для того, щоб уявити різницю, "Град" – це приблизно 40 кг, а "Ураган" – 270 кг. Це був "морський бій", але не з нашого боку, ми не могли відповідати. Це вони грали – влучать чи ні. Але ми виконували дуже корисну функцію, витягуючи на себе силу сепаратистів та росіян".

За словами першої заступниці голови УІНП Аліни Шпак, записані свідчення є також безцінним архівом усної історії.

"Крім паперових книг, залишиться архів спогадів, який стане базисом для подальших досліджень про війну", - зазначила чиновниця.

Усна історія - науковий збір і опрацювання історичної інформації про осіб, родини, важливі події тощо за допомогою інтерв'ювання учасників або очевидців.

Інші матеріали за темою "Усна історія"

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».