Кіровоград носив ім'я російської цариці, а не святої - історики

Комітет Верховної ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування підтримав перейменування міста Кіровограда на Інгульськ.

Цю назву вибрали із семи, запропонованих міською радою, повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті (УІНП).

При цьому "проросійське лобі" і далі намагається просунути колишню імперську назву для міста, зазначили в УІНП.

Противники назви "Інгульськ" стверджують, що назва пов’язана не з російською імператрицею Єлизаветою Петрівною, а з фортецею Святої Єлисавети, що була тут заснована в середині XVIII ст.

19 січня Кіровоградська міська рада звернулася до Верховної Ради і комітету з рішенням про свою незгоду з перейменуванням Кіровограда на Інгульськ.

"Єлисаветград – українське місто, назване на честь російської імператриці, у часи, коли Україна була в складі імперії", — підкреслив голова УІНП, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович.

Ідею повернути Кіровограду стару російську назву активно просувають проросійські сили, вважає він.

Історики пояснюють: говорити про те, що місто названо на честь Святої Єлисавети — не коректно.

"В Україні, та навіть у Росії, не було культу святої Єлисавети, також не зводили церков на її честь. У місті ніколи не існувало жодної церкви святої Єлисавети, - зазначив доктор історичних наук Віктор Брехуненко. - Офіційний герб Єлисаветграда, затверджений 1845 року, містить вензель цариці Єлизавети Петрівни. Тож Російська імперія ніколи не приховувала, що місто уславлює саме її".

Також фахівці наголошують: якби не було козацьких поселень — зокрема, Інгульської слободи — місто тут ніколи б не розвинулося і фортецю російська імперська адміністрація не будувала б.

Нагадаємо, підсумки громадських слухань у Кіровограді, наукові рекомендації Всеукраїнської науково-практичної конференції "Перейменувальні процеси як цивілізаційний вибір українського суспільства" та експертизи Інституту історії України НАНУ та Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ обґрунтовують неприйнятність перейменування Кіровограда на Єлисаветград.

Ними ж запропоновано надати Кіровограду назву Інгульськ, яка відповідає українській та світовій практиці надання населеним пунктам назв за гідронімом, перегукується з козацьким минулим міста і краю.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.