27% громадян України почуваються громадянами колишнього СРСР

На додачу до громадянства України люди обирають ідентифікації "громадянин світу", "громадянин СРСР", "автономна одиниця".

Громадян світу в Україні значно більше, ніж громадян СРСР, свідчить дослідження Центру Разумкова, за повідомленням "Дзеркала тижня".

В Україні переважає загальногромадянська ідентичність: 95% опитаних абсолютно або скоріше згодні з судженням "Я вважаю себе громадянином України".

Крім того, 51% українців вважають себе членами місцевої громади, 38% - громадянами світу, 27% - громадянами колишнього СРСР. Ще 21% українців заявили, що вони є автономними одиницями.

Етнічні українці частіше, ніж етнічні росіяни, вважають себе громадянами України (відповідно, 96% і 81%), громадянами світу (відповідно, 39% і 26%), автономними індивідами (відповідно, 22% і 12%), тоді як громадянами колишнього СРСР частіше себе вважають етнічні росіяни (відповідно, 26% і 38%).

Україномовні громадяни, порівняно з російськомовними та двомовними, частіше себе вважають членами місцевої громади (відповідно, 60%, 49% і 34%), автономними індивідами (відповідно, 25%, 15% і 17%), і рідше – громадянами колишнього СРСР (відповідно, 22%, 33% і 34%).

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова 3-9 березня 2017 року серед 2016 респондентів в усіх регіонах України за винятком окупованих територій. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.