Спецпроект

МЗС України обурене провокацією в Грушовицях

Міністерство закордонних справ України вважає, що руйнування пам'ятника на українському кладовищі в Грушовицях є провокацією з метою відвернення уваги від 70-ї річниці операції "Вісла".

Про це йдеться у заяві, оприлюдненій на офіційному сайті відомства. Наводимо її повністю:

В Україні обурені демонстративними і зухвалими діями щодо українського пам'ятника в селі Грушовичі поблизу Перемишля. Це відверта провокація в переддень вшанування 70-х роковин злочинної акції Вісла — очевидно з метою відвернення уваги від цієї сумнозвісної дати.

Нашим спільним інтересом є спокійно врегулювати цю ситуацію комплексно в правовому полі, щоб у подальшому не було дій подібного роду.

Ми звернемося до польської сторони за офіційними роз'ясненнями і узгодимо подальші кроки стосовно легалізації усіх місць поховань як на території Польщі, так і польських в Україні з метою забезпечення їм належної опіки на державному рівні відповідно до двосторонньої угоди про збереження місць пам'яті з 1994 р.

Вже домовлено про проведення найближчими днями у Варшаві двосторонніх консультацій за участю керівництва  Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, яка відповідальна за реалізацію вищезгаданої угоди.

Нагадаємо, 26 квітня на цвинтарі в с. Грушовицях під Перемишлем, де поховані повстанці УПА, польські націоналісти за згоди місцевої влади демонтували пам'ятник і Державний герб України на ньому. 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.