Валерій Марченко удостоївся пам'ятника, а його суддя — ордена. ФОТО, ВІДЕО

14 жовтня в с. Гатному Київської області встановили пам’ятник українському дисиденту Валерію Марченку. А тиждень перед тим Президент України нагородив суддю, який відправив Марченка в концтабір.

Пам’ятник у центрі села постав з ініціативи голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, повідомляє "Україна молода".

На урочисту церемонію приїхали науковці з Азербайджану та Туреччини, відомі дисиденти й земляки.

Автор пам’ятника Валерію Марченку – скульптор Роман Захарчук з Коломиї. Кошти зібрали родина Ратушних, мешканці села Гатне, азербайджанська громада в Україні. Фото: "Україна молода"

"Це справді велика постать, практично наш сучасник. Такі люди наближали нашу незалежність, свідомо заплативши за це найвищу ціну — своє життя", — каже Михайло Ратушний.

На обеліску з чорного граніту викарбувані слова американського президента Рональда Рейгана: "Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу".

У той же час, на офіційному сайті Президента України опубліковано указ від 6 жовтня 2017 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста", у якому міститься прізвище судді апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця.

Його Петро Порошенко нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням "за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм".

Як відомо, в березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, на якому Валерія Марченка засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

ДОВІДКА:

Валерій Марченко — український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач. 

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року за "Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад... за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...", засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Валерій і Сандра. Віртуальне кохання українця-дисидента й італійки-студентки

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В. Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

Про маму Валерія Марченка Ніну

Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 році у тюремній лікарні в Ленінграді.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.