†Ніна Марченко. Добра, усміхнена і мудра...
Добра, усміхнена і мудра мама Валерія Марченка - такою пам'ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією на рідкість світлою людиною. Вона вміла любити і прощати, вислухати і порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати.
Ніна Михайлівна з сім'ї науковця, сама педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що добре вихований улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір у свою віру.
У гнітючій атмосфері 1970-х років то була історія важка і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець.
Син став християнським неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою.
У багатій драматизмом історії українського опору то чи не найяскравіший приклад материнської вірності і безстрашності.
Валерій був безкомпромісним, а, отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах і повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня 5 жовтня 1984 року.
Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло і поховала на саму Покрову в рідному селі Гатне під Києвом.
 |
Любов перетворювалася у вимогливу віру, яку залишив по собі син як заповіт.
Ніна Михайлівна упорядкувала і видала зворушливі і правдиві книги "Листи до матері з неволі", "Творчість і життя", "Вірити - і тільки!".
Вона часто виступала з глибокими і повчальними розповідями про сина. Біля неї гуртувалася молодь і вчилися глибоко розуміти громадянські чесноти, забезпечені діяльною любов'ю.
Для Ніни Михайлівни то було не просто вшанування пам'яті сина - то було продовження його справи виховання чесних і сміливих громадян, слово яких сповнене любові до України і віри в Бога. Практично то була наука громадянської активності і відповідальності за долю рідного краю.
За книги про сина Ніна Михайлівна було відзначена премією імені Олени Теліги, а також нагороджена орденом "За мужність" І ступеня. Вона належала до тих діяльних авторитетних громадян, що дають приклад служіння і залишаються жити в пам'яті поколінь.
Прощання відбудеться в цю неділю,
17 квітня, з 11:00 до 14:00 у Церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці,
що біля Патріаршого собору УГКЦ (м. Лівобережна, вул. Микільсько-Слобідська, 5).
Схиляємось у молитві за спокій її доброї душі:
Валентина Попелюх (Стус),
Валентина Чорновіл і Микола Плахотнюк,
Атена Пашко,
Алла Марченко,
Семен Ґлузман,
Раїса Руденко,
Петро Вінс,
Андрій Григоренко,
Раїса Мороз,
родина Бориса Антоненка-Давидовича,
Наталя Кучер,
Інна Філіппова,
Ніна Міщанчук,
Ніна Романюк,
Вахтанґ Кіпіані,
Зіновій Антонюк,
Юрій Бадзьо і Світлана Кириченко,
Леонід Плющ,
Ольга Кобець,
Євген і Борис Захарови,
Володимир Каплун,
Мойсей Фішбейн,
Ніна Вірченко і Ростислав Доценко,
Олександр Сугоняко,
Мирослав Симчич і Раїса Мороз,
Йосиф Зісельс,
Євген і Галина Пронюки,
Микола Матусевич,
Ольга Гейко,
Михайло, Богдан і Ольга Горині,
Левко Лук'яненко,
Лесь Танюк,
Володимир Тихий,
Олесь Шевченко,
Виталій Шевченко,
Василь і Віра Лісові,
Галина Севрук,
Ірина Жиленко,
Людмила Семикіна,
Наталка Осьмак,
Степан Хмара,
Раїса Лиша,
Микола та Андрій Горбалі,
Ольга і Павло Стокотельні,
Григорій Куценко,
Андрій і Марія Кочури,
Надія Самуляк,
Олена Проскура,
Марія Овдієнко,
Петро Розумний,
Кузьма Матвіюк,
Олесь Сергієнко,
Богдан Чорномаз,
Лариса і Тетяна Крушельницькі,
Зорян і Оксана Попадюки,
Марія Гель,
Юрій Шухевич,
Григорій Приходько,
Мирослава Зваричевська,
Олекса Різників,
Галина Могильницька,
Ганна Михайленко,
Олена Голуб,
Євген та Олесь Обертаси,
Галина Возна-Кушнір,
Рита і Борис Довгані,
Іван Русин,
Анатолій Русначенко,
Ростислав Семків,
Анатолій Кислій,
Людмила Голубчик,
Володимир Сіренко,
Борис Довгалюк,
Леонід Фінберґ,
Костянтин Сігов,
Володимир Мармус,
уся школа № 175 імені Валерія Марченка
