Вночі Сенат затвердив зміни до закону про польський Інститут нацпам’яті

Близько другої ночі за місцевим часом відбулося голосування у Сенаті щодо змін до Закону про Інститут національної пам’яті Польщі.

"За" проголосувало 57 сенаторів. Проти – 23. Двоє сенаторів утрималося. Загалом у голосуванні взяли участь 82 сенатори.

Згідно із змінами "злочини українських націоналістів та українських формацій, які колаборували із Третім Рейхом" прирівнюються до злочинів нацистського та комуністичного тоталітарних режимів.

"Злочином українських націоналістів і українських формацій, які колаборували із Третім Рейхом є також участь у винищенні єврейського населення та геноциді громадян ІІ Речіпосполитої Польської на території Волині та Східної Малопольщі".

За заперечення таких злочинів українських націоналістів передбачена адміністративна відповідальність у вигляді грошового штрафу, або кримінальна – до трьох років ув’язнення.

За заперечення співучасті польських націоналістів у винищенні єврейського населення закон відповідальності не передбачає.

Натомість подібне покарання передбачене за "паплюження доброго ім’я Польщі" для тих, "хто публічно і проти фактів приписує Польській Нації або Польській Державі відповідальність або співвідповідальність за злочини, здійснені Третім Рейхом".

Ці зміни викликали гостру реакцію держави Ізраїль, зокрема прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху: "Польский закон – це абсурд, і я проти нього. Ми не можемо змінити історію, і не можна заперечувати Голокост."

Зміни до цього закону спричинили найбільшу за багато років кризу у відносинах між Польщею та Ізраїлем.

Українське МЗС раніше також прокоментувало голосування у польському парламенті.

"Категорично не сприймаємо чергову спробу нав’язати однобічне трактування історичних подій, у т.ч. некоректного використання в офіційному документі Республіки Польща назви частини території сучасної України", - йдеться у заяві МЗС України.

Польське суспільство також неоднозначно відреагувало на ці законодавчі ініціативи правлячого табору.

Опозиційний політик, колишній маршалек Сенату Богдан Борусевич під час обговорення закону заявив, що результати його прийняття будуть найгіршими, а зміни до закону створює нові лінії напруження із іншими країнами.

Гельсинська фундація прав людини опублікувала звернення, в якому стверджується, що цей закон суттєво обмежить свободу висловлювань у Польщі.

Відомий історик, знавець польсько-єврейських проблем часів Другої світової війни, колишній директор Офісу президента Інституту національної пам’яті Польщі Кшиштоф Персак вважає, що для свободи дискусій навколо минулого найбільш небезпечними є не так можливість кримінального переслідування, як адміністративного:

"На практиці кожного, чиї слова не сподобалися, наприклад "Редуту Доброго Імені" або іншій організації з подібними цілями, будуть тягати по судах. Навіть якщо суд визнав би правоту підсудного – клопіт очікує саме його, бо мусить боронитися і доводити, що не є верблюдом (у адміністративному процесі на відміну від кримінального нема презумпції невинуватості). (…) Бачу в цьому серйозну загрозу свободі дискусій навколо історії" - написав історик на сторінці facebook.

Нагадуємо, раніше новий Президент Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек заперечив відповідальність польських громадян у масовому вбивстві євреїв у містечку Єдвабне.

У 2003 році слідство, яке провадив Інститут національної пам’яті Польщі, встановило, "що безпосередніми виконавцями злочину 10 липня 1941 року в Єдвабному була група місцевих чоловіків. Це сталося внаслідок німецького підбурювання, на що вказують незаперечні докази. Але відомо, що німці у безпосередніх діях вбивства участі не брали". 
  

Читайте також:

Ізраїль гостро відреагував на зміни польського закону про ІНП

МЗС: Польща намагається зобразити українців "злочинними націоналістами"

Сейм Польщі ухвалив закон про криміналізацію "бандерівської ідеології"

У польському Сеймі розпочнеться друге читання законопроекту про заборону "бандеризму"

Новий голова Інституту національної пам’яті Польщі заперечує співучасть поляків у Голокості 

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.