29 квітня 1918

АНОНС: Лекція “Останнє засідання Центральної Ради: злет чи падіння?”

Головним джерелом бесіди стане однойменний унікальний твір невідомого досі художника, в якому вдивовиж сплелись воєдино і перебіг подій, і драматизм останніх днів українського парламенту...

 

29 квітня 1918 року увійшло в історію України як останній день засідання Центральної Ради. А чи дійсно це було останнє засідання? І про що йшлося на нічному зібранні 30 квітня? І що породило найпопулярніший міф про Михайла Грушевського? І чим був той останній день для подальшої історії України та сьогодення: крахом чи тріумфом?

Про це йтиметься на заключній лекції авторського проекту Світлани Панькової "Нові джерела до історії Української революції 1917–1921 рр.: текст, контекст і підтекст".

Час: 28 квітня, субота, 15.00

Місце: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, вул. Паньківська, 9, м. Київ

Контакт: 044 288-28-82

Вхід за ціною вхідного квитка: 25 грн. — дорослий, 10 грн. — пільговий

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.