АНОНС: У Львові відкриють виставку про українського священномученика

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентує виставку «Слідами блаженного отця Омеляна».

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 о. Омелян разом із своїми дітьми. Найменший хлопчик – це дитина, яку о. Ковч взяв до себе на певний час. В одного господаря із Перемишлян померла дружина і йому приходилось не легко. Ковч бачачи труднощі із якими зіштовхнувся його парафіянин, запропонував йому на деякий час взяти до себе наймолодшого сина (це в той час коли в самого отця було 6 своїх дітей)

В експозиції будуть представлені особисті літургійні речі о. Омеляна Ковча: фелон, єпитрахиль, нарукавники, пояс. До уваги відвідувачів – скарбничка із церкви Святого Івана Хрестителя села Коросне Львівської області, де правив отець Омелян.

Серед експонатів – багато світлин, які ознайомлюють із діяльністю громадської організації "Братство імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. Цікавими є сімейні фотографії отця, документи, пов’язані з його життям і діяльністю.

Постать отця Омеляна Ковча є промовистою для всіх нас насамперед тому, що він унаочнив приклад доброго Пастиря. Це Людина, яка до кінця свого земного життя не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних, християнських.

Арештований нацистами за підтримку українського підпілля, допомогу євреям та публічне засудження нацистських злочинів. Перебуваючи в тюрмі на Лонцького у Львові, а згодом у "фабриці смерті" – концтаборі "Майданек", Омелян Ковч продовжував таємну тюремну практику душпастирської діяльності.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До цієї справи долучився навіть митрополит Андрей Шептицький.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці", – в одному з листів до рідних писав отець Омелян.

І він залишився у в’язниці, де відправляв Літургії, сповідав, причащав, хрестив, ніс зневіреним віру, надію, любов. Омелян Ковш помер за колючим дротом 25 березня 1944 року. Його тіло спалили в одному з крематоріїв табору.

Організатори: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", спільно з Львівським музеєм історії релігії та з Братством, газетою "За Вільну Україну+".

Час: 11 травня, п’ятниця,16.00

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери,1

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.