«Ікони революції» на Грушевського знову замальовані. Вже вшосте

Вчора, 24 травня, автор знакових графіті під псевдо «Соціопат» поширив на своїй сторінці відео, де невідома особа замальовує копійні зображення «Ікон революції», що на вул. Грушевського, 4. Судячи з коментаря «Соціопата» та змісту написів («Fake» – фальшивка), він, якщо і не власноручно замальовував зображення, то підтримує тих, хто це зробив.

Про це повідомляє Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

 Фото: Романа Котляра

Це вже шостий шар фарби поверх оригінального зображення, яке, власне, і становило історичну цінність.

Виглядає, що оригінальна пам’ятка втрачена безповоротно і найприкріше в цій історії її показовість: мотивами знищення на різних етапах були меркантильність, байдужість, невігластво та – як цього останнього разу – вражене марнославство автора.

Символи революції перетворено на символи невігластва – так коментував музей ситуацію з графіті у жовтні 2017.

Коротка попередня історію вандалізму:

На початку вересня "ікони революції" було замальовано за вказівкою директора магазину, який винаймав приміщення в цій будівлі.

Обурені радикали вирішують провчити свавільний магазин. Прагнучи покарати винних у знищенні історичних графіті, вони завдають додаткової шкоди самій пам’ятці: поверх фарби, яку можна було акуратно зняти й відновити автентичне зображення, за допомогою балончика з фарбою роблять нові написи, розбризкують чорну фарбу, ускладнюючи реставрацію.

Упродовж місяця після гучного обурення представників влади та порушення кримінальної справи розмову перевели в русло "А чи мали ці зображення офіційний статус пам’ятки?" замість того, щоб швидко реагувати з метою відновлення зображень і дати їм належний правовий захист.

Через місяць невідомі вночі малюють на місці знищених графіті цинічні стосовно Революції гідності карикатури із зображенням теперішнього політика.

Наступного ж дня комунальники оперативно замальовують сліди нічного вандалізму, чим продовжують процес нищення "ікон революції".

Ті ж самі обурені радикали в цілях самопіару на місці оригінальних графіті роблять їхні копії. Цілковито проігноровано звернення фахівців про потребу відновлення саме історичних графіті.

Нагадуємо, що днями у Харкові представили проект пам'ятника Героям Небесної Сотні.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.