АНОНС: Нагороди командувача та шефа штабу УПА-Південь передадуть до НМІУ

17 серпня в Національному музеї історії України відбудеться церемонія урочистої передачі до музейної колекції – нагороди "Золотий хрест бойової заслуги" начальника штабу УПА-Південь Василя Процюка ("Кропиви") та "Золотого хреста заслуги" командувача УПА-Південь (19440) й останнього Головного командира УПА (1950-1954) Василя Кука.

Василь Процюк був одним із трьох вояків, нагороджених цією найвищою відзнакою УПА двічі. Нагороду музею передасть син упівця – Микола Процюк з донькою Іриною Жіраде. Нагороду Василя Кука передасть його син Юрій Кук.

На заході виступлять лідер гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк, та громадська діячка Наталя Осьмак, донька Президента Української головної визвольної ради Кирила Осьмака.

 

Василь Процюк ("Кропива") отримував "Золотий Хрест бойової заслуги 1 кляси" в 1945-му та 1952-му роках. Це найвища нагорода Української повстанської армії і Української головної визвольної ради, якою нагороджували як командирів, так і рядових стрільців УПА за особливі подвиги в бою.

Більшість нагороджень були посмертними. Ескіз зовнішнього вигляду ордену розробив відомий повстанський художник Ніл Хасевич.

Про свого батька Микола Процюк дізнався лише на п’ятдесятому році життя від його військового побратима, який розповів, що Василь Процюк у 1943–1944 рр. був начальником штабу групи УПА-Південь та загинув героїчною смертю, застрелившись разом зі своїм охоронцем у криївці, яку оточив підрозділ МГБ 13 червня 1944 року в с. Кордишів Шумського району Тернопільської обл.

З дитинства Микола Процюк пам’ятав лише те, як мати спалювала світлини, на яких був зображений батько, і забороняла дітям згадувати або розпитувати про нього. Це було дуже небезпечно, адже радянська влада активно шукала родини повстанців, щоб ув’язнити або депортувати з території України. Історія родини Миколи Процюка – це історія цілого покоління українців, які не знали, ким були їхні батьки.

Також під час заходу відбудеться презентація буклету "Борці за Українську Державу", присвяченого однойменній музейній виставці. Крім того, до виставки буде додано ще один експонат – рушник, вишитий матір'ю Василя Кука, який був з останнім Головнокомандувачем УПА, в часи його перебування у підпіллі. Крім того син Василя Кука передасть до музею нагороду "Золотий хрест заслуги" свого батька.

17 серпня, 12.00 

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2).

Вхід до музею на захід вільний.

Додаткова інформація та акредитація – за телефоном 093 835 16 96 (Леонід).

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Лютнева драма президента Бенеша

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

Панас Мирний у 1917 році. Живий і голодний статський радник

Ні, Панас Мирний не помер у ХІХ столітті. Він та Іван Нечуй-Левицький - два письменники-класики, хто пережив революцію. І хоча його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" вивчали в школі всі без винятку покоління українців, для більшості цей факт - неабияка новина.