95-літнього помічника СС українського походження депортували зі США до Німеччини. ФОТО

20 серпня з Нью-Йорка до Німеччини депортували 95-літнього колишнього есесівця українського походження Якова Палія.

Депортація Палія стала фіналом 14-літньої тяганини, пише "Нью-Йорк таймс". За роки таємне минуле пана Палія стало загальновідомим "секретом" у кварталі Дженсон-Хейтс, район Квінс м. Нью-Йорка, де він проживав.

Мешканці вже звикли до постійних протестів євреїв та інших під його двоповерховим будинком, з тих самих пір, як у 1993 році слідчі ідентифікували Палія.

 Яків Палій біля свого будинку в Нью-Йорку. Фото: Твіттер Джеффрі Гутермана

У 2003 році федеральний суд позбавив Палія американського громадянства, з’ясувавши, що в анкеті на прийняття громадянства він збрехав, сказавши, що в часи війни працював у родинному господарстві в Польщі та на німецькій фабриці.

Своїм сусідам і газеті "Нью-Йорк Таймс" (2003) Палій розповідав, що у віці 18 років його змусили вступити в німецьку армію, на що він погодився з остраху за свою родину. "Я ніколи не був колаборантом", — сказав тоді Палій.

Однак, згідно з документами судової справи проти нього, в 1943 році Палій, проживаючи в рідному селі П’ядики, нині Коломийського району Івано-Франківської області, добровільно зголосився в помічники СС [хіві - ІП].

Він служив охонцем у таборі примусової праці Травники, де есесівці розстріляли біля 6 тис. євреїв тільки за один день — 3 листопада 1943 року.

 Фото Якова Палія на американську візу 1949 року. Фото: Міністерство юстиції США/Ройтерс

Палія постановили депортувати ще в 2004 році. Але Сполучені Штати не могли знайти країну, яка б захотіла прийняти його. Тож Палій залишався нью-йоркцем упродовж тривалих політичних ігор між Польщею, Україною та Німеччиною (народився він на українських землях, які в той час надежали Польщі).

Урешті-решт, це завершилося 20 серпня, коли митно-імміграційна служба США забрала Палія з дому на інвалідному візку й вислала з країни, до якої він приїхав у 1949 році. Палій прибув до Дюссельдорфа в Німеччині найнятим медичним літаком у 21 серпня пополудні.

У заяві Білого Дому йдеться про те, що депортація була кінцевим результатом відновленого натиску адміністрації президента Трампа на Німеччину.

"Завжди добре, коли настає остаточна розв’язка, незалежно від того, наскільки неадекватною вона виглядає", — каже Пітер Блек, колишній головний історик Управління спеціальних розслідувань Мінстерства юстиції США, який перший викрив Палія майже три десятки років тому під час дослідження нацистських архівів у Празі. — "Хоч якесь правосуддя краще, ніж жодного".

В інтерв’ю газеті "Франкфуртер альгемайне цайтунг" німецький міністр закордонних справ Хайко Мас пояснив раптову зміну позиції його країни в цьому питанні:

"Ми приймаємо моральний обов’язок Німеччини, від чийого імені чинилася жахлива несправедливість під владою нацистів".

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".