Спецпроект

АНОНС: Наукові дебати про Голодомор: демографія і пам’ять

Чи оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору є сферою науки чи ідеології? Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття? Наскільки правдива українська демографічна статистика 1920–1930-х років? Чи реальні цифри втрат Голодомору в 7 мільйонів? Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом? Про ці питання дебатуватимуть науковці публічно 13 вересня.

Попри те, що подіям та наслідкам сталінської політики творення голоду присвячено значну кількість наукових досліджень та публікацій, результати багатолітніх академічних дослідів – істориків, демографів, правників, економістів – усе ще залишаються практично невідомими та неусвідомленими широким загалом.

На цьому тлі певні, особливо чутливі для громадськості питання, раз у раз опиняються в епіцентрі різноманітних інформаційних кампаній та подекуди використовуються окремими політичними силами для досягнення власних інтересів.

 



Шануючи пам’ять мільйонів загиблих і тих, хто боровся і вижив в умовах сталінського Голодомору, Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору та партнери анонсують проведення публічних наукових дебатів для обговорення двох важливих тем:

– Оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору: сфера науки чи ідеології?
– Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття?

На дебати за першою темою виносяться питання:
– Визначення демографічних втрат як наукова проблема.
– Рівень правдивості української демографічної статистики 1920–1930-х років.
– Дефініція демографічних втрат та методи їх обчислення.
– Достовірність демографічних прогнозів 1920–1930 років і можливість їх використання при визначенні втрат.
– Втрати внаслідок Голодомору у 7 мільйонів і більше: чи реальні ці цифри?

На дебати за другою темою виносяться питання:
– Голодомор у оцінках Рафаїла Лемкіна та у контексті міжнародного права. Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом?
– Наскільки добре сучасна західна спільнота обізнана про Голодомор? Роль публічних інтелектуалів в поширенні інформації про Україну та її минуле. Книга лауреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбом "Червоний голод: війна Сталіна проти України", 2017.
– Чи потребує змін культура пам’яті про голод-геноцид в Україні: Pro et Contra.

13 вересня, четвер, 13.00–20.00

Місце: Інститут демографії НАН України, 11 поверх, актова зала (Київ, бул. Тараса Шевченка, 60).

Організатори:  Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), за сприяння Українського інституту національної пам’яті, Науково-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій, Українського наукового інституту Гарвардського університету

Вхід вільний.

З додатковими питаннями звертайтеся на електронну пошту: demography@idss.org.ua
та за телефоном +38 067 329 2889

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.