Спецпроект

АНОНС: Наукові дебати про Голодомор: демографія і пам’ять

Чи оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору є сферою науки чи ідеології? Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття? Наскільки правдива українська демографічна статистика 1920–1930-х років? Чи реальні цифри втрат Голодомору в 7 мільйонів? Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом? Про ці питання дебатуватимуть науковці публічно 13 вересня.

Попри те, що подіям та наслідкам сталінської політики творення голоду присвячено значну кількість наукових досліджень та публікацій, результати багатолітніх академічних дослідів – істориків, демографів, правників, економістів – усе ще залишаються практично невідомими та неусвідомленими широким загалом.

На цьому тлі певні, особливо чутливі для громадськості питання, раз у раз опиняються в епіцентрі різноманітних інформаційних кампаній та подекуди використовуються окремими політичними силами для досягнення власних інтересів.

 



Шануючи пам’ять мільйонів загиблих і тих, хто боровся і вижив в умовах сталінського Голодомору, Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору та партнери анонсують проведення публічних наукових дебатів для обговорення двох важливих тем:

– Оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору: сфера науки чи ідеології?
– Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття?

На дебати за першою темою виносяться питання:
– Визначення демографічних втрат як наукова проблема.
– Рівень правдивості української демографічної статистики 1920–1930-х років.
– Дефініція демографічних втрат та методи їх обчислення.
– Достовірність демографічних прогнозів 1920–1930 років і можливість їх використання при визначенні втрат.
– Втрати внаслідок Голодомору у 7 мільйонів і більше: чи реальні ці цифри?

На дебати за другою темою виносяться питання:
– Голодомор у оцінках Рафаїла Лемкіна та у контексті міжнародного права. Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом?
– Наскільки добре сучасна західна спільнота обізнана про Голодомор? Роль публічних інтелектуалів в поширенні інформації про Україну та її минуле. Книга лауреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбом "Червоний голод: війна Сталіна проти України", 2017.
– Чи потребує змін культура пам’яті про голод-геноцид в Україні: Pro et Contra.

13 вересня, четвер, 13.00–20.00

Місце: Інститут демографії НАН України, 11 поверх, актова зала (Київ, бул. Тараса Шевченка, 60).

Організатори:  Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), за сприяння Українського інституту національної пам’яті, Науково-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій, Українського наукового інституту Гарвардського університету

Вхід вільний.

З додатковими питаннями звертайтеся на електронну пошту: demography@idss.org.ua
та за телефоном +38 067 329 2889

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.