Археологи з'ясували, що серед гончарів Давньої Греції були й жінки

3000 років тому в Давній Греції гончарство було цілком чоловічою сферою. Але завдяки тривалому біомеханічному аналізу решток скелету науковці виявили першу жінку-гончара Античності, яка жила на о. Крит.

Доповідь, яку в травні цього року представили на конференції на Криті, цитує сайт Science.

Майстриня-гончар, яка дожила до 45-50 років, була похована в давньогрецькому полісі Елефтерна (Аполлонія) на схилах г. Іда, де за легендою народився Зевс. З вишуканих гончарних виробів, знадених у навколишніх похованнях, можна припустити, що вона жила між 900 і 650 роками до н.е. — після занепаду Мінойської та Мікенської цивілізацій і до кінця т. зв. Темних віків Греції.

Під час ретельнішого дослідження її кісток археологи помітили деякі деталі. У порівнянні з іншими жінками, похованими на некрополі Orthi Petra, в неї були незвичайно розвинуті м’язи, особливо на правій стороні її тіла. Крім того, скелет мав стерті хрящі в колінних та стегнових суглобах.

Щоб зрозуміти, які рухи, повторювані протягом життя, призвели до такого зношування, дослідники почали аналізувати біомеханіку різних професій давніх жінок.

Науковці відтворювали рухи за допомогою моделі скелета й відслідковали, які м’язи були задіяні. Учені перепробували: прання речей, випікання хліба, збирання врожаю і ткацтво — безрезультатно. Науковці поширили дослідження поза традиційні жіночі ролі та спробували ліпити горшки.

Моделлю для дослідників виступила сучасна жінка-гончар. Спостерігаючи за рухом її м’язів під час роботи, вони переконалися, що саме ця професія ідеально підходить для жінки, яку вони досліджують.

Постійне згинання ноги, щоб приводити в дію гончарне коло, зношувало її суглоби; часте нагинання в один бік для формування й ліплення глини розвивало м’язи на відповідному боці її тіла.

Те, що жінка присвятила своєму ремеслу ціле життя, означає, що вона була майстром і проторувала шлях для інших жінок, які займаються керамікою на острові й досі.

Як повідомлялося, на території історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" археологи показали нові знахідки.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".