Археологи з'ясували, що серед гончарів Давньої Греції були й жінки

3000 років тому в Давній Греції гончарство було цілком чоловічою сферою. Але завдяки тривалому біомеханічному аналізу решток скелету науковці виявили першу жінку-гончара Античності, яка жила на о. Крит.

Доповідь, яку в травні цього року представили на конференції на Криті, цитує сайт Science.

Майстриня-гончар, яка дожила до 45-50 років, була похована в давньогрецькому полісі Елефтерна (Аполлонія) на схилах г. Іда, де за легендою народився Зевс. З вишуканих гончарних виробів, знадених у навколишніх похованнях, можна припустити, що вона жила між 900 і 650 роками до н.е. — після занепаду Мінойської та Мікенської цивілізацій і до кінця т. зв. Темних віків Греції.

Під час ретельнішого дослідження її кісток археологи помітили деякі деталі. У порівнянні з іншими жінками, похованими на некрополі Orthi Petra, в неї були незвичайно розвинуті м’язи, особливо на правій стороні її тіла. Крім того, скелет мав стерті хрящі в колінних та стегнових суглобах.

Щоб зрозуміти, які рухи, повторювані протягом життя, призвели до такого зношування, дослідники почали аналізувати біомеханіку різних професій давніх жінок.

Науковці відтворювали рухи за допомогою моделі скелета й відслідковали, які м’язи були задіяні. Учені перепробували: прання речей, випікання хліба, збирання врожаю і ткацтво — безрезультатно. Науковці поширили дослідження поза традиційні жіночі ролі та спробували ліпити горшки.

Моделлю для дослідників виступила сучасна жінка-гончар. Спостерігаючи за рухом її м’язів під час роботи, вони переконалися, що саме ця професія ідеально підходить для жінки, яку вони досліджують.

Постійне згинання ноги, щоб приводити в дію гончарне коло, зношувало її суглоби; часте нагинання в один бік для формування й ліплення глини розвивало м’язи на відповідному боці її тіла.

Те, що жінка присвятила своєму ремеслу ціле життя, означає, що вона була майстром і проторувала шлях для інших жінок, які займаються керамікою на острові й досі.

Як повідомлялося, на території історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" археологи показали нові знахідки.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище