У Білорусі влада відмовилась встановили меморіальну дошку БНР

Мінський міський виконавчий комітет відмовив у розміщенні пам'ятної дошки на честь сторіччя незалежності Білорусі під приводом якихось міфічних "звернень громадян".

Про це повідомив у Facebook користувач Maxim Mirovich.

 Меморіальна дошка до 100-річчя БНР

У повідомленні він закликав звернутись до Мінської міської влади: "Давайте покажемо, що ми теж громадяни і маємо свої права. Прошу всіх написати у вільній формі офіційне звернення до Мінміськвиконкому, додавши в кінці "Прошу врахувати мою думку – я ЗА установку дошки БНР на вулиці Володарського".

Зазначимо, що за повідомленнями Радіо Свобода, цього року місцеві органи влади у різних містах заборонили демонстрації з приводу річниці БНР, але дозволили концерти, котрі пройшли у Мінську та ще 20 містах Білорусі.

Міська влада Мінська, раніше дозволила встановити меморіальну дошку на будинку, де було проголошено незалежність БНР, кошти на неї були зібрані людьми за три години через краудфандінг. Люди зібрали також гроші на концерти у Мінську та інших містах.

Довідково. 25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки оголосила незалежність. Це було першою спробою створення білоруської держави у 20-му столітті. Реально БНР проіснувала менше року, але її створення вплинуло на рішення про оголошення у 1919 році БРСР та у 1991 році – Республіки Білорусь.

БНР мала дипломатичні відносини з Українською Народною Республікою, вела переговори з Києвом про спільні кордони, а також отримувала від УНР міждержавні позички.

Початком становлення нової білоруської держави вважаються Всебілоруські народні збори, які були скликані білоруськими громадськими організаціями та окремими діячами. Учасників з’їзду в ніч з 17 на 18 грудня 1917 року розігнали більшовики, які незабаром відступили під натиском німецької армії. Але учасники з’їзду встигли обрати свій виконком.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".