Спецпроект

У Львові вшанували пам’ять жертв Янівського концтабору

2 вересня, в Урочищі «Піски» (вул. Омеляна Ковча) відбувся меморіальний концерт з нагоди 75-ої річниці ліквідації ґетто та Янівського концтабору у Львові.

Про це повідомляє агенція інформації та аналітики "Гал-Інфо".

 Львівський міський голова - Андрій Садовий на вшануванні жертв Голокосту

Фото: Гал-Інфо

Вшанувати та спільно переосмислити страшну і болючу сторінку минулого — історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто, прийшов міський голова Львова Андрій Садовий, головний рабин Львова та Західної України Мордехай Шломо Болд, числення львівська громада та поважні гості.

Заходи в Урочищі розпочались зі спільної молитви рабина, опісля якої онуки Яніни Шехелес та Олександра Шварца запалили свічки пам’яті. Також усі охочі в пам’ять про жертв поклали камінці. Далі відбувся меморіальний концерт.

"Ми з вами знаходимося на цьому скорботному місці, де за різними історичними джерелами загинуло до 200 тис. євреїв. Сьогодні ми можемо тільки пам’ятати, пам’ятати про тих, кого не повернеш", — сказала Адель Діанова, керівник Всеукраїнського благодійного фонду "Хесед Ар’є".

"Сьогодні ми всі тут зібралися, щоб вшанувати, переосмислити та зробити відповідні висновки про жахливі події, які сталися в минулому. Доктор Олександр Шварц, мій дідусь, також був одним із в’язнів Янівського концтабору.

Лише завдяки волі до життя, прагненню вижити і боротьбі мого дідуся, я можу тут перед вами стояти сьогодні, через 75 років після ліквідації Янівського концтабору. Ніколи не забуду усі ті історії, які розповідав мені дідусь протягом життя і всі ті поради, які він мені давав для мого майбутнього.

Він завжди казав мені, що потрібно брати активну участь у різних суспільних, важливих благодійних проектах так само, як і він тут робив у Львові. Мій дідусь зробив цю роботу справою усього свого життя, це дуже співголосно зі словами, які каже нам наша релігія.

Ще коли я був зовсім малим, мій дідусь мені завжди радив, щоб я став колись лікарем, бо, на його думку, це була така єдина професія і рід занять, який дасть мені сенс в житті і засоби для існування.

Він завжди обґрунтовував цю свою позицію, кажучи, що в концтаборах до лікарів завжди ставилися краще, ніж до інших. Коли я став старшим і досвідченішим, я почав усвідомлювати і розуміти, що мав на увазі мій дідусь, коли говорив про добрі діла про благодійність.

Я багато років працював лікарем у Мюнхені і завжди, пам’ятаючи, про слова мого дідуся, які він говорив мені на основі свого досвіду. Зараз якби він мене бачив, що я тут стою, як представник другого покоління тих уцілілих після концтабору, він би дуже мною пишався.

На жаль, мій дідусь відійшов у кращий світ у листопаді 2014 року, але я ніколи не забуду його слова, що обов’язок мого покоління та всіх наступних поколінь — пам’ятати ті страшні речі, які відбувалися тут в концтаборі, пам’ятати, що страшного відбувалося у минулому і вшановувати та не забувати ці речі", — розповів онук Доктора Олександра Шварца Артур Шварц.

Цікаво, що власне Олександр Шварц встановлював камінь, біля якого відбулась молитва та поминальні заходи.

Нагадуємо, що 2 вересня у межах Європейських днів єврейської культури Україна та весь світ згуртувалися, аби згадати та спільно переосмислити страшну історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто.

У часи Другої світової війни Янівський концтабір був місцем жахіть Голокосту у регіоні, а Львівське ґетто — третім за величиною у Східній Європі.

Трагічні роковини Голокосту у Львові дали поштовх до об’єднання різних організацій та ініціатив міста, щоб спільно актуалізувати складну та багато років замовчувану спадщину.

Упродовж року в межах програми відбуваються академічні, культурні, мистецькі події, виставки у публічному просторі міста, що активізували подальші дослідження теми Голокосту.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".