Спецпроект

На Запоріжжі відкрили пам’ятник селянам-повстанцям. ФОТО

У селі Борисівка Приморського району, за ініціативи облдержадміністрації відкрили пам’ятний знак учасникам народного повстання проти колективізації та жителям села, які загинули від Голодомору 1932-1933 років.

У селян не було зброї, вони чинили масовий ненасильницький спротив, до останнього підтримували одне одного, без жодних шансів на перемогу боролися проти радянської каральної машини – повідомляє УІНП.

 Фото: Запорізька ОДА

Багато десятиліть ці події були під грифом "цілком таємно". Дізнатися про них запоріжці змогли завдяки книжці заступника Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира Тиліщака "1930. У.С.Р.Р. Повстання".

До присутніх на відкритті пам’ятного знаку звернувся заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Олександр Зубченко:

"Ми пам’ятаємо – ми сильні, такими словами Український народ та весь світ вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Геноцид був помстою за відчайдушний спротив режиму, за Українську революцію 1917-1921 років.

У нашій пам’яті живі імена людей, які віддавали останню крихту хліба своїм сусідам, старим людям, дітям. Сьогодні нащадки кремлівських катів марять знову підкорити Україну. Але на захисті нашої свободи надійно стоїть український солдат – нащадок тих, кого намагалися зламати голодом кремлівські окупанти та їхні посіпаки".

 Фото: Запорізька ОДА

Борисівський сільський голова Валентина Чебан розповіла, що у жовтні 1930 року партійне керівництво вирішило помститися за низькі темпи хлібозаготівель та забрати у людей усе збіжжя і борошно. Для цього прислали уповноважених та комсомольців.

Так звані "буксирні бригади" ходили по хатах та вигрібали останнє. Спротив розпочався 6 жовтня 1930 року у дворі 24-річного Івана Бондаренка. Найактивнішими протестувальниками були жінки. Вони перекривали в’їзди до садиб, розганяли "активістів", повертали награбований хліб. Кількох господинь заарештували.

У відповідь сотні людей оточили сільраду, погрожуючи штурмом. Жінок відпустили і заворушення продовжилися. Відсіч грабіжникам давали родини Пилипа Онищенка, Афанасія Потанєєва та багатьох інших селян. Помстою комуністичної влади стали жорстокі репресії та занесення села на "чорну дошку" в 1932 році. Жертвами Голодомору стали понад 250 борисівців.

Житель села Леонід Ромашка згадує, що батько розповідав йому про три похоронні команди, які збирали тіла померлих людей. Їх ховали у братських могилах на північній стороні сільського кладовища. Нині там збереглися лише кілька старих кам’яних хрестів. Про початок голодомору в селі взимку 1931 року згадує у своїх мемуарах уродженець Борисівки, видатний правозахисник та дисидент Петро Григоренко.

Увічнення пам’яті народних месників та земляків, яких убивали голодом, є одним із пріоритетів обласної влади. Незабаром новий пам’ятний знак відкриють у селі Новогородківка Мелітопольського району, імена загиблих односельців повернуться на Михайлівщину і Бердянщину.

 Фото: Запорізька ОДА

Читайте також:

Архівісти продемонстрували знайдені оригінальні зразки хліба часів Голодомору. ФОТО

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.