АНОНС: "Виставка про Букрин. (Не)забутий плацдарм" у Музеї Другої світової

У головній експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбудеться презентація музейних проектів до 75-ї річниці вигнання нацистських загарбників із Києва.

"(Не)забутий плацдарм" – виставка про Букринський плацдарм, з якого розпочалося вигнання нацистів із Києва восени 1943-го року, у час успішних наступів, фатальних прорахунків і нелюдської байдужості та жорстокості. 

 

На символічному плоту – фото букринського вигину, зроблене пілотом Люфтваффе під час розвідувального польоту. Поруч – сповіщення про загибель бійців, які уособлюють кривавий ужинок війни. Серед них й ті, хто йшов без зброї, у домашньому одязі, так звана "чорна піхота". Вони гинули зовсім поруч із рідним домом, змиваючи "гріх" перебування в окупації власною кров’ю. Більшість матеріалів учасників тих боїв представлені вперше. 

Сюжетну лінію підтримують фрагменти спогадів учасників боїв на Букрині: "…Всі затамували подих, йдучи назустріч смерті… Ланцюгом передали від замполіта: "Ні кроку назад. Розстріл". Багатьом було 19…" (санінструктор Олександра Волкова).
"Душа моя рветься кожної хвилини до вас, але більша сила держить мене тут… Боже, моя рідненька мамо, чому ти мені не дала анітрохи щастя? Моє життя не варте грязної полушки…" (рядовий Павло Смакота).

"Військові поховання Києва (1940-1950-ті роки). Мартиролог" – перший електронний персональний перелік воїнів, які загинули під час оборони та визволення Києва від нацистів та поховані в українській столиці. Він об’єднав реєстри всіх офіційних військових цвинтарів та одиночних поховань Києва. Містить відомості про 11720 осіб.

Проте вказані цифри не остаточні. Багато імен містять помилки, занесені двічі у різні списки тощо. Складання будь-якого військового мартирологу – це важливий соціогуманітарний проект, до якого запрошуємо долучитися всіх небайдужих poshyk@warmuseum.kiev.ua

Про те, наскільки ми добре знаємо про події 75-річної давнини, звитягу та жертовність українського народу в боях за вигнання нацистів, поговоримо з кураторами нових музейних проектів. 

6 листопада, вівторок, 11.00

Місце: Національний музей історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська 27).

Контакти організаторів: (097) 572-26-74, Барановська Катерина – акредитація ЗМІ, e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".