Франція передала в Україну копію витягів з Бертинських хронік

Бертинські хроніки зберігаються в бібліотеці міста Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну.

Про це повідомив Посол України у Франціїї Олег Шамшур на офіційній сторінці у Twitter – передає "День".

 Фото: wikipedia.org

"В Україну передано копії витягів з Бертинських хронік (Les Annales Bertiniani), які зберігаються в бібліотеці м.Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну. Бажаю авторам проекту з дослідження витоків і становлення української державності успіху в його реалізації", - йдеться у повідомленні.

Бертинські хроніки (лат. Annales Bertiniani) — пам'ятка середньовіччя, написана у Франкській імперії у 830 — 882 роках. Назва умовна, за місцем знахідки основного рукопису — в абатстві святого Бертіна. Нині це руїни в межах міста Сент-Омер (Па-де-Кале) на півночі Франції.

Складав хроніки (в тій частині, де йдеться про Русь) Пруденцій Труаський, двірський капелан Людовіка I (814 — 840) за часів правління західнофранкського короля Карла Лисого (840 — 877).

"У 839 році до імператора Людовіка I (814 — 840) прибуло посольство візантійського імператора Теофіла (829 — 842), який "прислав також... деяких людей, які стверджували, що вони і народ їх називаються рос (Rhos); їхній король (лат. rex) має титул хакана (лат. chacanus) і послав до нього (Теофіла), як вони стверджували, заради дружби...", - повідомляється у хроніках.

Теофіл просив, щоби милістю імператора і з його допомогою вони могли через його імперію безпечно повернутися на батьківщину, бо шлях, яким прибули до Константинополя, лежить землями варварськими, які населяють дикі, люті народи, і імператор не бажав, щоб вони повертались ним і наражалися на небезпеку.

Ретельно з'ясувавши мету їхнього прибуття, імператор дізнався, що вони походять із народу шведів (Sueones), і, вважаючи їх радше розвідниками, а не послами дружби, вирішив затримати їх доти, доки вдасться достеменно дізнатися, з'явились вони зі щирими намірами чи ні.

Про це він вважав за потрібне "повідомити Теофілові, а також про те, що з любові до нього прийняв їх ласкаво і що, якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надав можливість безпечного повернення на батьківщину і допомогу; якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його (Теофіла) очі, аби той сам вирішив, як з ними вчинити". (Ann. Bert., a. 839, р. 30 — 31).

Читайте також:

У Франції зняли відео про життєвий шлях князівни Анни Київської

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.